ПОСТАНОВА
Іменем України
19 липня 2019 року
Київ
справа №826/7334/16
адміністративне провадження №К/9901/49568/18
№ К/9901/49548/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) та Львівської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Степанюк А.Г., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/7334/16 за позовом ОСОБА_1 до ДФС, Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
У травні 2016 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДФС, Львівської митниці ДФС, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України";
- поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді;
- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 39 860,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Львівської митниці ДФС у зв`язку із нез`явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності. Проте, під час видання зазначеного наказу відповідачем не враховано: терміни (дати, періоди) перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності; типи листків непрацездатності (первинний, продовження листка) та як наслідок, строк безперервного перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності; відсутність безперервного терміну перебування у стані тимчасової непрацездатності за певною хворобою більше як чотири місяці. Крім того, листки непрацездатності позивача охоплюють календарний період з 05 жовтня 2015 року по 15 лютого 2016 року, а наказ про звільнення виданий лише після спливу двох місяців з дати настання підстави для звільнення, що, на думку позивача, свідчить про упереджене ставлення до нього з боку відповідачів. Більше того, позивача звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, ним не отримано належним чином завіреної копії наказу про звільнення. Крім того, відповідач порушив період та терміни, за які має бути проведений розрахунок кількості днів невикористаної відпустки. Також позивач посилався на те, що 23 липня 2015 року Львівська митниця ДФС одночасно видала накази про надання йому відпустки та про відрядження.
У додатковій заяві про зміну підстав позову ОСОБА_1 наголошував на тому, що за нормами пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звільнення працівника можливо лише при певному захворюванні, тобто, працівник повинен хворіти безперервно однією хворобою більш як чотири місяці поспіль, а, отже, в листках непрацездатності має відображатися "продовжує хворіти" і всі листки повинні бути пов`язані між собою.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про задоволення позову повністю. Визнав протиправним та скасував наказ ДФС від 11 квітня 2016 року №1314-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Визнав протиправним та скасував наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України". Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС. Стягнув з Львівської митниці ДФС середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 772 (вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят дві) гривні 52 копійки. Допустив негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та присудженої до виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 3 646 (три тисячі шістсот сорок шість) гривень 00 копійок.
Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, ДФС звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник ДФС зазначив, що при вирішенні справи суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено безперервність тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 протягом чотирьох місяців поспіль, що передували звільненню. Суд, із посиланням на табеля обліку використання робочого часу, дійшов висновку, що тимчасова непрацездатність позивача переривалася 21-22 листопада 2015 року, 12-13 грудня 2015 року, 01-03 січня 2016 року та 07-10 січня 2016 року. Однак, положення пункту 5 статті 40 КЗпП України не містить вимог про пов`язаність листків непрацездатності, як стверджує суд апеляційної інстанції, а передбачає дві умови для звільнення за цією підставою: нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд і тимчасову непрацездатність. У зазначені судом апеляційної інстанції періоди позивач не з`являвся на роботу, оскільки ці дні були вихідними, а у робочі дні ОСОБА_1 на роботу не виходив, що свідчить про безперервність нез`явлення останнього на роботі протягом більш як чотирьох місяців.
Також до Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася Львівська митниця ДФС, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року.
Касаційна скарга Львівської митниці ДФС обґрунтована тими ж підставами, що й касаційна скарга ДФС. Зокрема, представник відповідача зазначив, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції виходив з необхідності наявності безперервної непрацездатності більше чотирьох місяців, проте суд повністю проігнорував порядок її встановлення, тобто обставини, які її переривають у контексті пункту 5 статті 40 КЗпП України, чим порушив частину 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач відзиву на касаційні скарги відповідачів не надіслав.
Ухвалами від 22 травня та 12 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М. відкрив провадження справі за вказаними касаційними скаргами.
06 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 05 червня 2019 року № 636/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для їх задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що наказом Львівської митниці Міндоходів від 11 вересня 2014 року № 1046-о "По особовому складу" ОСОБА_1 з 12 вересня 2014 року призначено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Стрий" Львівської митниці Міндоходів.
Наказом ДФС від 04 листопада 2014 року № 1211-о призначено у порядку переведення ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Львівської митниці ДФС як такого, що успішно пройшов стажування.
05 квітня 2016 року начальником Львівської митниці ДФС скеровано голові ДФС подання про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 40 КЗпП України.
У поданні зазначено, що станом на 05 квітня 2016 року у відділ персоналу Львівської митниці ДФС передано листки непрацездатності ОСОБА_1, першого заступника начальника Львівської митниці ДФС, видані науково-медичною службою Управління СБУ у Львівській області, згідно з якими він перебував у стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди: з 10.08.2015 року по 20.08.2015 року (серія АВХ №097531); з 21.08.2015 року по 26.08.2015 року (серія АВХ №097830); з 05.10.2015 року по 02.11.2015 року (серія АВХ №097895); з 03.11.2015 року по 20.11.2015 року (серія АВХ №097920); з 23.11.2015 року по 11.12.2015 року (серія АГЧ №898767); з 14.12.2015 року по 21.12.2015 року (серія АГЧ №90255); з 22.12.2015 року по 28.12.2015 року (серія АГЧ №874385); з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року (серія АГЧ №827209); з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року (серія АГС №468007); з 07.01.2016 року по 08.02.2016 року (серія АГС №468020); з 09.02.2016 року по 15.02.2016 року (серія АГС №97566).
Загальна кількість днів перебування ОСОБА_1 у стані тимчасової непрацездатності у період з 05 жовтня 2015 року по 15 лютого 2016 року згідно з листками непрацездатності становить 123 календарних дні підряд. За цей час ОСОБА_1 у приміщеннях Львівської митниці ДФС не перебував. У Львівській митниці ДФС відсутня інформація про захворювання ОСОБА_1, яке б потребувало лікування понад чотири місяці.
На підставі зазначеного подання Львівської митниці ДФС та листків непрацездатності серії АВХ №№ 097895, 097920, 097566, серії АГЧ №№ 898767, 900255, 874385, серії АГС №№ 827209, 468007, 468020, наказом ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о звільнено ОСОБА_1 з 12 квітня 2016 року з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС у зв`язку з нез`явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України.
Згідно з наказом Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України" Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Львівської митниці ДФС доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України з урахуванням відпрацьованого часу відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" та статті 116 КЗпП України.
Вважаючи зазначені вище накази відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову Окружний адміністративний суд міста Києва виходив із системного аналізу приписів статей 40, 43-1, 116 КЗпП України, статті 9 Закону України "Про відпустки" та дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується нез`явлення позивача на роботу у робочі дні протягом більше чотирьох місяців підряд, а доводи останнього щодо порушення порядку звільнення з посади належними та допустимими доказами не підтверджено.
Натомість, Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги керувався тим, що зважаючи на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість звільнення позивача за пунктом 5 статті 40 КЗпП України є передчасними, оскільки матеріалами справи не підтверджено безперервність тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 протягом чотирьох місяців підряд, що передували його звільненню з посади. Суд апеляційної інстанції зазначив, що допустивши сумарний облік часу відсутності працівника, ДФС прийняла оскаржуваний наказ від 11 квітня 2016 року № 1314-о "Про звільнення ОСОБА_1 " без достатніх на те правових підстав, що тягне за собою його скасування. Відтак, і наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о підлягає скасуванню, як такий, що є похідним від наказу ДФС.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.