ПОСТАНОВА
Іменем України
19 липня 2019 року
Київ
справа №826/4240/18
адміністративне провадження №К/9901/14858/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (судді Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/4240/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДФС), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДФС від 22 грудня 2017 року №№ 0036304202, 0036334202, 0036354202 ; стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач при винесенні оскаржуваних рішень не дослідив додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк"), на підставі якої відбулася реструктуризація боргу та прощення його частини, та неправомірно включив суму прощеного боргу до складу оподаткованого доходу як додаткове благо. При цьому, відповідач не врахував приписи пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до яких не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основою сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України (далі -НБУ) на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 7 листопада 2016 року кредитором (банком) анульовано (прощено) суму саме основного боргу (кредиту) позивача (позичальника), а не курсову різницю, розраховану відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (як про це зазначено у позові), що є підставою для зобов`язання позичальника відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу як додаткове благо шляхом подачі податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік з обчисленням і перерахуванням до бюджету відповідної суми податку на доходи з фізичних осіб відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а також сплатити військовий збір, обрахований з суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості за кредитним договором.
Підставою для такого висновку судів попередніх інстанцій став лист ПАТ "ВТБ Банк" від 7 листопада 2016 року № 1148/110-2, яким повідомлено ОСОБА_1 про прощення частини основного боргу за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 623/0081-0000016 на підставі статті 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у сумі, що станом на дату прощення боргу становила 86 869 доларів 59 центів США та за офіційним курсом НБУ на відповідну дату складала 2 221 793 грн 23 коп.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: незастосування пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, який підлягав застосуванню до даних правовідносин, просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, скасувати рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також позивач просив Верховний Суд зупинити дію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2019 року позивачу поновлено строк на касаційне оскарження рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та відкрито касаційне провадження за його скаргою.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гусака М.Б. від 5 червня 2019 року зупинено дію оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Від ДФС надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, пославшись на листи ПАТ "ВТБ Банк" від 7 листопада 2016 року та 21 червня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_1 прощено (анульовано) частину основного боргу за кредитним договором за ознакою доходу - 126 (дохід, отриманий як додаткове благо), а також пославшись на відсутність додаткових договорів про зміну валюти зобов`язання за кредитним договором, наполягає на правомірності визначення податковим органом грошових зобов`язань позивача зі сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та штрафних санкцій за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Касаційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 серпня 2008 року між ПАТ "ВТБ Банк" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір № 623/0081-0000016, відповідно до умов якого Кредитор надав Позичальнику кредит на придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 152 000,00 доларів США, строком до 15 жовтня 2028 року.
В подальшому, відповідно до повідомлення ПАТ "ВТБ Банк" від 7 листопада 2016 року позивачу анульовано (прощено) кредит, наданий згідно із зазначеним кредитним договором у сумі 86 869,59 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день прощення боргу складав 2 221 793,23 грн.
Зі змісту вказаного повідомлення про анулювання (прощення) боргу від 07.11.2016 №1148/110-2 вбачається, що ПАТ "ВТБ Банк" повідомив позивача про звільнення від виконання обов`язків по сплаті кредитної заборгованості внаслідок припинення зобов`язань (прощення боргу) за кредитним договором від 15.08.2008 №623/0081-0000016 на підставі статті 605 ЦК України. Одночасно, у вказаному повідомленні звернуто увагу на необхідність дотримання позивачем вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України та сплати податку на доходи з фізичних осіб, військового збору з суми анульованої банком заборгованості за кредитним договором.
ПАТ "ВТБ Банк" до ДФС подано податковий розрахунок за формою 1-ДФ за ІV квартал 2016 року, в якому відображено нарахований та виплачений ОСОБА_1 дохід у вигляді анулювання (прощення) боргу за ознакою доходу - 126 (дохід, отриманий як додаткове благо) у сумі 2 221 793,23 грн.
Шостим апеляційним адміністративним судом під час перегляду оскаржуваного рішення окружного адміністративного суду міста Києва у цій справі встановлено, що додаткових договорів про зміну валюти зобов`язання позивачем із банком не укладалося (а.с. 154). При цьому, окружним адміністративним судом міста Києва вказане питання не досліджувалося.
ДФС за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага платника податків ОСОБА_1 за 2016 рік складено акт від 1 грудня 2017 року №2480/26-15-42-02-12/ НОМЕР_2, в якому встановлено порушення позивачем вимог:
підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1, пункту 179.2 статті 179 ПК України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік;
абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168, пункту 179.7 статті 179 ПК України, в результаті чого виявлено заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік в сумі 399 922,78 грн;
підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" ПК України, що призвело до заниження військового збору за 2016 рік в сумі 33 326,90 грн.
Викладені в акті перевірки висновки ДФС ґрунтуються на тому, що позивачем занижено суму оподатковуваного доходу у 2016 році, з якого не задекларовано та не сплачено відповідний розмір податку та військового збору, а також не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік.
На підставі висновків акта перевірки ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 грудня 2017 року:
- № 0036304202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 499 903,48 грн (за основним платежем 399 922,78 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 99 980,70 грн);
- №0036334202, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік;
- №0036354202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 41 658,63 грн (за основним платежем 33 326,90 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 8 331,73 грн).
Основним питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення ДФС суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу як додаткового блага на підставі абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Вимоги ДФС щодо сплати позивачем військового збору, обрахованого з такої суми, та зобов`язання позичальника відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу шляхом подачі податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік є похідними за своєю суттю, оскільки безпосередньо пов`язані із нарахуванням фіскальними органами оподатковуваного доходу позивача як об`єкту оподаткування військовим збором.
Згідно з п. п. 14.1.47 п. 14.1. ст. 14 ПК України (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).