Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 490/1461/16-ц
провадження № 61-24071св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, у складі судді Батченка О. В., від 07 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О., від 27 грудня 2016 року.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював на посаді водолаза відділення водолазно-рятувальних робіт групи водолазно-рятувальних робіт та підводного розмінування інженерно-транспортної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Миколаївській області з 01 березня 2014 року. Наказом відповідача № 318 від 19 жовтня 2015 року позивач був звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 жовтня 2015 року через скорочення штату працівників.
Позивач вважає незаконним своє звільнення із займаної посади, а тому просив позов задовольнити, поновити йому строк для звернення до суду, зобов`язати відповідача скасувати пункт 3 наказу від 19 жовтня 2015 року № 318 про звільнення ОСОБА_1, поновити його на посаді водолаза, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2015 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з цим позовом про поновлення на роботі 18 лютого 2016 року, тобто після сплину строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Доказів того, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин ОСОБА_1 суду не надав. Посилання позивача на те, що відповідач розглядав його документи, починаючи з дати звільнення та по 12 лютого 2016 року, не спростовують висновків суду щодо безпідставності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду за захистом порушеного трудового права.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу Миколаївської обласної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу "Єднання" в інтересах ОСОБА_1 відхилено, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щоОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин, а тому районний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову саме з цих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавцем було порушено вимоги КЗпП України під час звільнення позивача із займаної посади. Вказує, що не був належним чином попереджений про наступне звільнення, оскільки перебував у цей час на лікарняному. У порушення частини другої статті 49-2 КЗпП України йому не було запропоновано вакантних посад. Судами не надана належна оцінка діям відповідача та правової необізнаності відповідача. Застосувавши позовну давність до заявлених позивачем вимог, суди не встановили, чи порушено права позивача або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду. Під час вирішення питання про дотримання позивачем строку позовної давності суди не встановили дати (час), коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 490/1461/16-ц розподілено судді-доповідачеві.
Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу
У поданих запереченнях на касаційну скаргу Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області посилається на те, що при вирішенні спору судами правильно встановлено обставини справи, застосовано положення частини першої статті 233 КЗпП України. Позивач звернувся до суду із пропуском місячного строку, поважних причин такого пропуску не навів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року працював на посаді водолаза відділення водолазно-рятувальних робіт групи водолазно-рятувальних робіт та підводного розмінування інженерно-транспортної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.
З метою вдосконалення діяльності структурних підрозділів головою Державної служби України з надзвичайних ситуацій 30 липня 2015 року видано наказ № 402, яким внесено зміни до штатів, у тому числі Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.
За новим штатним розписом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області передбачено, що посади водолаза відділення водолазно-рятувальних робіт, на зайняття якої не було умови в спеціальному званні, вилучаються.
Натомість до штату включено посади водолаза зі спеціальним званням старшина служби цивільного захисту.
На виконання вказаного наказу від 30 липня 2015 року № 402 начальник Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області видав 18 серпня 2015 року наказ про повідомлення працівників підпорядкованих підрозділів, у тому числі ОСОБА_1, про заплановане звільнення 18 жовтня 2015 року з роботи.
Станом на 16 жовтня 2015 року у структурних підрозділах Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області були вакантними три посади, а саме: прибиральник службових приміщень, головний бухгалтер, водій.
20 серпня 2015 року начальник Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області звернувся із поданням до Миколаївської обласної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу "Єднання" щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1
14 вересня 2015 року профспілкова організація відмовила у надані такої згоди, обґрунтовуючи це тим, що роботодавцем не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України.
19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату працівників.
В день звільнення з роботи ОСОБА_1 отримав належним чином оформлену трудову книжку.
Після звільнення ОСОБА_1, 21 грудня 2015 року Головне управління ДСНС України у Миколаївській області направляло матеріали до Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо прийняття ОСОБА_1 на нову посаду, однак матеріали залишені Державною службою України з надзвичайних ситуацій без реалізації у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_1 профільної вищої освіти.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.