ПОСТАНОВА
Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №2а-10061/09/2570
адміністративне провадження №К/9901/1173/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року у складі судді Клопот С.Л. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у складі колегії суддів: Шелест С.Б. (головуючого), Пилипенка О.Є., Романчук О.М. у справі № 2а-10061/09/2570 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (в подальшому Чернігівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернігівській області), в якому просив:
- стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 вересня 2008 року по 31 березня 2009 року.
2. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року, адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 455,18 грн за період з 20 вересня 2008 року по 31 березня 2009 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на обов`язок роботодавця здійснити повний розрахунок при звільненні відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, судом першої інстанції допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення за один місяць в сумі 2557, 80 грн.
2.1. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції слугувала відсутність відповідного розрахунку середньої заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу за час затримки.
3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 183, 35 грн. Під час нового розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період в 20 вересня 2008 року по 19 жовтня 2008 року. Для обрахунку суми середньої заробітної плати, судом застосовано положення пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" щодо необхідності врахування розміру спірної суми та істотності цієї суми порівняно з середнім заробітком.
3.1. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Судом апеляційної інстанції вказано на те, що, невиплачена при звільненні сума складає 25 грн, а станом на момент нового розгляду справи відповідачем фактично виплачено позивачу грошові кошти в розмірі 2557, 80 грн. Зазначене, на переконання суду, свідчить про отримання коштів у розмірі, який істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених добових витрат 25 грн, та виключає можливість стягнення на користь позивача додаткових грошових коштів.
4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
4.1. Позивача було звільнено з посади оперуповноваженого відділення боротьби з суб`єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції за власним бажанням 22 травня 2008 року.
4.2. В подальшому, позивач звертався до відповідача із заявами щодо оплати відрядження в період проходження служби. У відповідь листом заступника голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 14 січня 2009 року позивача повідомлено, що відповідно до авансового звіту від 12 вересня 2007 року сума використання коштів на відрядження з підтверджувальними документами складає 137 грн, а авансовий звіт було затверджено в сумі 112 грн, у зв`язку з чим різниця склала 25 грн. Оплата за роботу в вихідні дні, у тому числі і 09 вересня 2007 року, була здійснена при звільненні.
4.3. Листом заступника голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 16 січня 2009 року за результатами розгляду звернення позивача, зобов`язано начальника Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції нарахувати та виплатити позивачу добові витрати в розмірі 25 грн.
4.4 Платіжним дорученням від 31 березня 2009 року № 179 на картковий рахунок позивача було перераховано 25 грн в рахунок оплати добових витрат.
4.5. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом та зазначив, що затримка повного розрахунку при звільненні впливає на його матеріальне становище.
5. Задовольняючи позовні вимоги під час першого розгляду справи, судом вказано на те, що до спірних правовідносин мають бути застосовані загальні норми статті 116 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, у випадку невиконання роботодавцем обов`язку щодо повного розрахунку при звільненні, наслідком є застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України стосовно виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
5.1. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищим адміністративним судом України вказано на обов`язковість перевірки розрахунку позивача про середню заробітну плату, який застосовано судами. Вказане стало підставою для направлення справи на новий розгляд.
5.2. Під час подальшого розгляду судом першої інстанції було здійснено розрахунок суми яка підлягає виплаті, з урахуванням позиції Пленуму Верховного суду України викладеній в постанові від 24.12.1999 № 13. Відтак, судом застосовано співвідношення суми заборгованості на день звільнення - 25 грн, із сумою розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
5.3. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав стягнення на користь позивача коштів, у зв`язку з тим, що за час розгляду справи позивачем було фактично отримано кошти в сумі, яка значно перевищує суму стягнення, визначену судом першої інстанції на його користь.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, позивач просить винести окрему ухвалу щодо судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з неврахування ними висновків Вищого адміністративного суду України викладених в ухвалі від 11 червня 2014 року.
6. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було виконано вказівки суду касаційної інстанції, зазначені ним у рішенні суду про повернення справи на новий розгляд. Зокрема позивач стверджує, що судам належало лише перевірити наведений ним розрахунок сум відшкодування, оскільки спір про суму заборгованості на день звільнення між сторонами відсутній. Всупереч зазначеному, судом першої інстанції було здійснено власний розрахунок, який на думку позивача порушує його права та інтереси.
6.1. На переконання позивача, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: