ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 913/155/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;
за участю представників:
позивача - не зʼявилися;
відповідача - Демидаса Д.А., Бруля А.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича
на рішення Господарського суду Луганської області
(суддя - Фонова О.С.)
від 11.02.2019
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Медуниця О.Є., судді - Пелипенко Н.М., Мартюхіна Н.О.)
від 21.05.2019
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"
про стягнення 1 040 360,65 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 03.02.2017 Фізична особа-підприємець Палєєв Сергій Васильович (надалі - ФОП Палєєв С.В.) подав позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (надалі - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз") збитків, в розмірі вартості втраченого орендованого обладнання за ринковими цінами аналогічного обладнання у розмірі 819 328,39 грн та неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, у розмірі 221 032,26 грн за період з 27.08.2016 до 01.02.2017 відносно десяти орендованих та неповернутих вузлів обліку та за період з 27.08.2016 до 16.12.2016 відносно одинадцятого вузла.
1.2. Позовна заява обґрунтована такими обставинами:
1.2.1. 07.04.2014 між ФОП Палєєвим С.В., як орендодавцем (позивач) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", як орендарем (відповідач) укладено договір оренди обладнання №142/01-27-14 (надалі - договір), згідно якого орендодавець зобовʼязався передати орендарю, а орендар зобовʼязався прийняти в тимчасове користування обладнання (майно, що орендується) згідно додатку 1 до цього Договору та сплачувати орендну плату.
1.2.2. 07.04.2014 сторонами було підписано акт прийому-передачі майна, за яким ФОП Палєєв С.В., як орендар, передав, а ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", як орендар, прийняло у тимчасове користування обладнання - 12 одиниць вузлів обліку.
1.2.3. 10.07.2016 позивач надіслав до відповідача лист-претензію №01-16, в якому просив відповідача в строк до 01.08.2016 сплатити заборгованість за договором №142/01-27-14 від 07.04.2014, а в разі її несплати - 01.08.2016 добровільно розірвати договір оренди та повернути орендоване майно.
1.2.4. 15.08.2016 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №03-16, в якому просив виконати вимоги, зазначені в листі-претензії та здійснити оплату за договором оренди обладнання, зазначаючи, що в разі невиконання відповідачем вимог кредитора строком до 31.08.2016, останній змушений буде звернутися з позовом до господарського суду.
1.2.5. Договір припинив свою дію 16.08.2016, оскільки листом №03-16 відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України, позивач повідомив відповідача про відмову від договору, його розірвання та повернення майна.
1.2.6. Після припинення дії договору відповідач, у строк встановлений пунктом 8.1 договору, майно не повернув.
1.2.7. 27.08.2016 та 16.12.2016 відповідач повернув позивачу два комплекти обладнання, які були демонтовані спеціалізованою організацією, без участі представника відповідача, комплекси вимірювальні роторні КВР-1.01 G250-80-1,6-0,7 зав. №00689, КВР-1.01 G160-80-1,0-0,5 зав.№00550 та пристрій переносу інформації, що засвідчується актами приймання - передачі обладнання.
1.2.8. Решту орендованого обладнання, а саме 10 вузлів обліку газу, відповідач не повернув, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за час користування річчю в сумі 221 032,36 грн та збитків в розмірі ринкової вартості газового обладнання в сумі 819 328,39 грн.
1.3. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на такі обставини:
1.3.1. Листом №01-02-61/1233 від 14.07.2016 він повідомив позивачу, що починаючи з квітня 2014 року, здійснення господарської діяльності у Луганській області стало неможливо з огляду на проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; відповідачем вжито всіх заходів для належного виконання зобовʼязань за договорами з усіма контрагентами; повідомлено про зміну свого місцезнаходження у м. Сєвєродонецьк станом на 19.12.2014; запропоновано для врегулювання спору між сторонами звернутися до товариства із оригіналами відповідних документів.
1.3.2. Після початку проведення антитерористичної операції відповідач здійснив ряд повідомлень, опублікованих у газеті Верховної Ради України "Голос України": у випуску №203 (5953) від 22.10.2014 - про перелік втрачених останнім штампів та печаток, у випуску №206 (5956) від 25.10.2014 - про обставини непереборної сили, які утворились у звʼязку з проведенням АТО та впливають на фінансово-господарську діяльність товариства, у тому числі - щодо втрати контролю над територією обслуговування, яка знаходиться під контролем бойовиків та у №14 (6018) від 28.01.2015 - про неможливість розпоряджатися нерухомим майном та документацією дозвільного, звітного та правовстановлюючого характеру.
1.3.3. Також відповідач до матеріалів справи залучив заяву від 25.09.2014 № 01-02-53/2941 про вчинення кримінального правопорушення, яка свідчить про звернення останнього до правоохоронних органів у звʼязку з захопленням підприємства та створення реальної загрози його функціонування на території м. Луганська.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Справа розглядається повторно.
2.2. У постанові Верховного Суду від 28.08.2018 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо можливості (неможливості) одночасного стягнення збитків в розмірі вартості втраченого орендованого обладнання і неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, викладені у судових рішеннях, є взаємовиключними, оскільки як зазначалось вище, факт знищення орендованого майна унеможливлює стягнення неустойки, у розумінні частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та, навпаки, факт не знищення такого майна слугує підставою для стягнення неустойки до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
2.3. Також Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не було досліджено належним чином питання наявності чи відсутності втрати (знищення) орендованого майна, якого саме, моменту втрати (знищення) майна та, як наслідок, питання наявності чи відсутності усіх елементів складу цивільного правопорушення і питання можливості стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
2.4. За результатами нового розгляду справи, Господарським судом Луганської області прийнято рішення від 11.02.2019, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на користь ФОП Палєєва С.В. неустойку в сумі 14580,65 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 218,71 грн, витрати за проведення експертизи в сумі 77,34 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
2.5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 819328,39 грн, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач користувався орендованим майном на підставі договору оренди, зокрема, в період з 01.10.2014 по 16.08.2016 (дата розірвання договору). Враховуючи відсутність доказів фізичної втрати майна після розірвання договору оренди, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у неможливості повернути орендоване майно або забезпеченні доступу позивача до його демонтування та отримання, починаючи з моменту розірвання договору оренди та по теперішній час.
2.6. Суд зазначив, що факт втрати відповідачем контролю над орендованим майном внаслідок проведення АТО на відповідній частині Луганської області - не є тотожним твердженням щодо втрати або знищення майна.
2.7. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вказав на те, що така вимога не підлягає задоволенню лише стосовно майна, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, оскільки невикористання відповідачем такого майна з моменту припинення дії договору підтверджується численними повідомленнями останнього про втрату можливості володіння та користування його майном, змінення його місцезнаходження, та неможливості забезпечення державою дотримання правового режиму на відповідній території, що не залежить від волевиявлення відповідача.
2.8. У частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 14580,65 грн за неправомірне користування після припинення дії договору комплексом вимірювальним роторним КВР-1.01 G160-80-1,0-0,5 зав. №00550 з пристроєм переносу інформації, що розташовані за адресою: сел. Половинкино, Старобільського р-ну, вул. Пригородная, тобто на території, яка є підконтрольною державі, суд позов задовольнив, оскільки це майно було повернуто позивачу 16.12.2016 на підставі акту прийому-передачі, тобто після спливу строку, встановленого умовами договору, проте будь-яких доказів правомірності своєї поведінки в цій частині відповідачем не надано.
2.9. Рішення Господарського суду Луганської області від 11.02.2019 ФОП Палєєв С.В. оскаржив до суду апеляційної інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.
2.10. Східний апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду Луганської області, виходив з відсутності підстав для стягнення збитків.
2.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що доказами невикористання відповідачем спірного майна з моменту припинення дії договору є численні повідомлення останнього про втрату можливості володіння та користування його майном, змінення його місцезнаходження, та неможливості забезпечення державою дотримання правового режиму на відповідній території, що не залежить від волевиявлення відповідача.
2.12. Аргументи позивача, що обставини втрати майна встановлені в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №913/1043/16, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки цим судовим рішенням встановлені лише обставини неналежного виконання відповідачем зобовʼязань за договором в частині своєчасного та повного розрахунку за орендні платежі до моменту припинення дії договору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи