ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1796/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Невінгловської Ю.М.
від 15.11.2018
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.
від 20.02.2019
за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс"
про стягнення 21 251 381,20 грн
за участю представників:
позивача: не з`явився
відповідача: Різун Н.О.
прокуратури: Савицька О.В.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, завданих через несплату коштів з пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при здійсненні будівництва зернового складу підлогового зберігання на території Визирської сільської ради в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав із сільською радою договір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти (пайову участь), що призвело до понесення сільрадою збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 21 251 381,20 грн.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
27.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (товариство) був укладений інвестиційний договір, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 2.2. якого інвестор здійснює дії, направлені на самостійне проектування та будівництво об`єкту інвестування - зерносховище об`ємом 120 тис.тон за адресою: 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний" на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, а Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" сприяє оформленню дозвільної документації на будівництво об`єкту інвестування та прийняття його в експлуатацію.
01.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (товариство) була укладена додаткова угода до вищезазначеного договору, якою було погоджено змінити назву об`єкту інвестування із "зерносховище" на "зерновий склад підлогового зберігання зерна".
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" є власником 88/100 частки єдиного майнового комплексу по перевантажуванню зернових вантажів на причалі № 16, розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська селищна рада, вулиця 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", будинок 1"А".
02.08.2016 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зареєстрував декларацію № ОД143162151542 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності - зерновий склад підлогового зберігання зерна об`ємом 120 тис. тон, розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Визирської сільської ради, 1-й кілометр автодороги на морський торговий порт "Южний", код об`єкта будівництва - ДК 1252.8, ІІІ категорії складності, замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс".
Відповідно до пункту 20 декларації кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 212 513,812 тис. грн, у тому числі витрати на будівельні роботи - 133 980,708 тис. грн, витрати на машини, обладнання та інвентар - 30 870,732 тис. грн.
У пункті 22 декларації замовник будівництва послався на пункт 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з яким до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва зокрема об`єктів інженерної транспортної інфраструктури.
30.09.2016 за реєстраційним № 1043437751227 за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" було зареєстровано право власності на зерновий склад підлогового зберігання зерна об`ємом 120 тис. тон, розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Визирської сільської ради, 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", будинок 1"А" / 2 .
Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області в межах своєї компетенції, як уповноважений законодавством України орган, дійшла висновку про відсутність правових підстав для сплати відповідачем пайової участі при будівництві вищевказаного об`єкту та про незалучення відповідача до сплати такої пайової участі, про що зазначила в листі № 190/02-13/441 від 20.04.2018.
У серпні 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, завданих через несплату коштів з пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, посилаючись на те, що відповідач при здійсненні будівництва зернового складу підлогового зберігання на території Визирської сільської ради в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав із сільською радою договір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти (пайову участь), що призвело до понесення сільрадою збитків у вигляді упущеної вигоди.
Заступник прокурора також зазначив, що відповідач протиправно послався в декларації про готовність об`єкту до експлуатації на положення пункт 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якого він є звільненим від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з огляду на те, що об`єкт будівництва належить до об`єктів інженерної транспортної інфраструктури. Також зазначає, що об`єкт будівництва відповідача за кодом, зазначеним в декларації, та згідно з Державним класифікатором будівель і споруд належить до групи "Будівлі промислові та склади" та не належить до транспортної інфраструктури.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Одеської області рішенням від 15.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суди попередніх інстанцій, керуючись Правилами надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 438 від 05.06.2013, виходили з того, що об`єкт будівництва - зерновий склад підлогового зберігання об`ємом 120 тисяч тон є складовою частиною у технологічному процесі перевалки зернових вантажів та є об`єктом транспортної інфраструктури, у зв`язку з чим відповідно до пункту 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у відповідача не виникло зобов`язання щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Визирка та з цих підстав між Визирською сільською радою та відповідачем не укладався договір про пайову участь, не визначався розмір пайової участі. З огляду на ці обставини, а також з огляду на те, що стягнення пайової участі має провадитись на підставі договору про таку участь, укладеного з органом місцевого самоврядування, та у сумі, розрахованій останнім відповідно до норм законодавства суди дійшли висновку про недоведеність прокурором наявності в діях відповідача повного складу правопорушення та про неправомірність заявлення позовних вимог.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заступник прокурора посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 5, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 3.9. ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстату України № 507 від 17.08.2000, та порушення норм процесуального права, зокрема статей 13, 80, 86, 99, 104, 107 та 236 Господарського процесуального кодексу України, а також на невідповідність висновків судів обставинам справи. За твердженням заступника прокурора суди попередніх інстанцій:
- не обґрунтували відповідними нормами закону свій висновок про те, що код класифікації об`єктів будівництва не визначає виду будівлі об`єкту будівництва;
- не врахували, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає вид будівлі об`єкту будівництва та містить чіткий перелік об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, є Державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстату України № 507 від 17.08.2000;
- не взяли до уваги лист Мінрегіонбуду № 23-11/6294/0/6-11 від 22.07.2011, в якому роз`яснюється, що підтвердженням приналежності об`єкту будівництва до певного виду будівель є саме код будівлі згідно з Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000;
- залишили поза увагою положення підпунктів 11 -13 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", в яких законодавець визначив державний класифікатор будівель та споруд єдиним нормативно-правовим актом, який визначає приналежності об`єкту будівництва до певного виду будівель;
- не дослідили належним чином декларацію відповідача про готовність об`єкта будівництва до експлуатації № ОД 143162151542 на предмет зазначеного в ній відповідачем коду об`єкта будівництва;
- при наданні оцінки наданому відповідачем висновку експерта № 378 від 24.10.2018 порушили статті 104, 107 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахували, що зазначений висновок був зроблений без урахування положень спеціальних нормативно-правових актів у сфері архітектурно- будівельної діяльності, висновок є неповним та необґрунтованим. В порушення статей 99, 104 Господарського процесуального кодексу України суди відмовили у задоволенні клопотання заступника прокурора про призначення судової будівельно-технічної експертизи;
- не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-1553гс16 та від 01.02.2017 у справі № 3-1441гс16.
Також заступник прокурора вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірний об`єкт будівництва є невід`ємною частиною єдиного/майнового комплексу з перевалки наволочних зернових вантажів морського терміналу, оскільки суди зробили зазначені висновки за відсутності в матеріалах справи доказів належності спірного об`єкта будівництва до єдиного майнового комплексу морського термінала та не врахували, що згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації склад збудований як окремий об`єкт.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу заступника прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що доводи, викладені відповідачем в касаційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи та чинному законодавству, а оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів є законними та обґрунтованими. За твердженням відповідача:
- заступник прокурора, посилаючись на те, що об`єкт будівництва не є лінійними об`єктом інженерно-транспортної інфраструктури звужує поняття інженерної та транспортної інфраструктури, яке є більш широким;
- Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить переліку або критеріїв об`єктів, які відносяться до транспортної інфраструктури, з огляду на що необхідно застосовувати нормами Закону України "Про транспорт" та Закону України "Про морські порти", які регулюють діяльність транспорту та які правильно застосували як спеціальні суди попередніх інстанцій та експерт при проведенні дослідження, за наслідком якого був зроблений висновок № 378 від 24.10.2018;
- лист Мінрегіонбуду № 23-11/6294/0/6-11 від 22.07.2011 не є нормативним документом та не стосується застосування підпункту 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з огляду на що суди попередніх інстанцій правильно не застосували зазначений лист до спірних правовідносин;
- суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що віднесення спірного об`єкта до об`єктів транспортної інфраструктури зумовлено не лише самим фактом знаходження зернового складу в морському порту, а саме метою створення та використання такого об`єкта - для забезпечення перевалки експортних та інших вантажів;
- заступник прокурора в касаційній скарзі помилково розмежовує поняття цілісний та єдиний майновий комплекс, не враховує при цьому положення статті 146 Господарського кодексу України, відповідно до якої зазначені поняття є тотожними;
- суди попередніх інстанцій правильно та з дотриманням статті 99 Господарського процесуального кодексу України відмовили у задоволенні клопотання прокурора про призначення експертизи з огляду на відсутність підстав для її призначення, передбачених частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з питань, з яких прокурор просив призначити у справі судову будівельну експертизу, відповідач вже надав висновок, правильність якого не була спростована ні позивачем, ні прокурором та прокурор пропустив строк подання висновку експерта та/або звернення із заявою про призначення експертизи у справі. Також зазначає, що наведені прокурором в клопотання про призначення судової експертизи є надуманими, не входять до предмету доказування у цій справі і не є необхідними для повного та всебічного розгляду справи та правильного вирішення спору;
- визначена заступником прокурора ціна позову є необґрунтованою, оскільки визначена, виходячи з максимально можливого розміру пайової участі (10 % від вартості будівництва), в той час як законом такий відсоток може бути меншим, заявлений до стягнення розмір пайової участі не був визначений уповноваженим на те органом місцевого самоврядування, в той час як відповідно до закону саме сільрада є єдиним уповноваженим органом, до виключної компетенції якої віднесено встановлення розміру пайової участі.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Норма, закріплена у частині 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містить виключення щодо об`єктів будівництва, замовники яких не приймають пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з підпунктом 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).
Визирською сільрадою Лиманського району Одеської області 15.02.2017 було прийнято рішення № 711-VІІ "Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради", яким затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено Положення про Комісію з питань встановлення розміру пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено типову форму договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерної-інфраструктури та соціальної інфраструктури села Визирка.
Відповідно до абзацу 9 пункту 1.5. зазначеного Положення до пайової участі не залучаються забудовники у разі здійснення будівництва об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, які завдані через несплату коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту с. Визирка Лиманського району Одеської області у зв`язку з будівництвом об`єкта: зернового складу підлогового зберігання за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська сільська рада, с. Визирка, 1-й кілометр автодороги на морський торговий порт "Южний", код згідно з класифікатором ДК 018-2000-1252.8, ІІІ категорія складності.