Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 336/9218/14
провадження № 61-33525 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
суддів: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року у складі судді Наумова О. О. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня
2011 року шлюб між нею та відповідачам розірвано, дитина залишилася проживати разом з матір`ю.
Посилаючись на те, що починаючи з жовтня 2011 року, відповідач ухиляється від виконання обов`язків по вихованню сина, не підтримує з ним стосунків, не цікавиться його життям, не надає матеріальної допомоги на його утримання, а також не сплачує аліменти, призначені за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2012 року, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня
2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала переконливих доказів, які б свідчили про нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, ухиляння від виховання дитини та наявності у цьому лише його вини. Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він грунтується лише на констатації окремого проживання батьків, не відвідання відповідачем дитини та перебування її на повному утриманні матері. Разом з тим орган опіки та піклування не досліджував обставин, що стали причиною такої поведінки відповідача та не обгрунтував у чому полягає повне і всебічне забезпечення прав та законних інтересів дитини, наслідком недотримання якого є позбавлення батьківських прав відповідача, який бажає і має можливість виховувати та утримувати дитину.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент ухвалення судового рішення має прізвище, ім`я, по-батькові - ОСОБА_3 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не наведено безумовних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3, доводи апеляційної скарги зводяться лише до окремого проживання батьків та складних стосунків між ними, які не можуть впливати на інтереси дитини.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, щосуди безпідставно не урахували думку малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо вирішення спору. Правильно установивши обставини справи, суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не звернули увагу на роз`яснення викладені у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", відповідно до якого ухилення батьків від виховання своїх обов`язків має місце, коли вони (за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками) не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не урахували висновок органу опіки та піклування, а також ту обставину, що малолітній, ОСОБА_3, батьком вважає іншу особу - ОСОБА_7, який його усиновив.
У запереченнях на касаційну скаргу, що надійшли до суду касаційної інстанції у вересні 2017 року, ОСОБА_2 просив залишити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначив, що суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав. Від виконання батьківських обов`язків він не відмовлявся, але не має можливості спілкуватися з дитиною, оскільки позивач та її новий чоловік чинять йому в цьому перешкоди.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому, під час якого у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір`ю.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 400,00 грн щомісяця, починаючи з 20 січня 2012 року і до повноліття дитини.
Згідно довідки Шевченківського Відділу державної виконавчої служби від
26 серпня 2014 року, заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом про стягнення аліментів за період з 20 січня 2012 року по 01 серпня 2014 року, складає 12 141,00 грн.