ПОСТАНОВА
Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №826/18235/16
адміністративне провадження №К/9901/48284/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/18235/16
за позовом Громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою адвоката громадянки Афганістану ОСОБА_1 - Калашник Олени Миколаївни
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2018 року, прийняте у складі колегії суддів: головуючого судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А. І., Маруліної Л. О.,
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є.В., суддів: Файдюка В. В., Мєзєнцева Є.І.,,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві (далі - ГУ ДМС України у місті Києві, третя особа), в якому просила суд:
1.1. визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України №362-16 від 14 липня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при прийнятті спірного рішення відповідачем не враховано того, що вона змушена була залишити країну походження та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які унеможливлюють її безпечне проживання в Афганістані, вона не шукає пригод і не бажає подивитись світ. Позивач побоюється загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини в Афганістані. Позивач змогла отримати всебічну безоплатну правову допомогу лише 18 листопада 2016 року, що підтверджується угодою №-295 про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом. Відтак, лише 18 листопада 2016 року позивачеві було належним чином роз`яснено його процесуальні права та обов`язки відповідно до українського законодавства, що зумовила пропуск строку звернення до суду із даним позовом.
3. Відповідач і третя особа заперечують проти задоволення позову, оскільки рішення відповідача про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту видано з урахуванням всіх обставин та з урахуванням вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.
4. Відповідач вказує, що повідомлені заявницею під час проведених співбесід обставини не достатньо обґрунтовані та містять суперечливі відомості. Так, заявниця повідомила, що не переслідується за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, політичними поглядами в країні з якої виїхала; наголосила на відсутності фізичного або психологічного насилля на території Афганістану, а також повідомила про відсутність бажання залишитися в Україні.
5. Після проведеного аналізу третьою особою зроблено висновок, що відповідно до наданої інформації від ОСОБА_1 простежується спотворена та неточна інформація, яка не відповідає дійсності. Таким чином, повідомлені заявницею факти не є підставою для визнання її біженцем у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім того, відповідач та третя особа зауважують, що серед повідомлених заявником фактів відсутні і підстави визнання особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону.
6. Враховуючи, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем та третьою особою вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні її походження, оскаржуване рішення є таким, що видано з урахуванням всіх обставин.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
7. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Ісламської Республіки Афганістан, за національністю Афганська таджичка, уродженка м. Кабул, район Сарой Разні останнім часом мешкала у АДРЕСА_1. Освіта - вища, за професією - вчителька молодших класів. За сімейним станом одружена, має доньку. Під час співбесід повідомила, що має велику кількість родичів, більшість яких живе в Афганістані та в Європі.
8. 01 лютого 2015 року позивач залишила країну постійного проживання літаком (рейс м. Кабул - м. Москва), а потім автомобілем 10 лютого 2015 року прибула до України в м. Київ.
9. 10 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про визнання її та її дитини - ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначила, що не може повернутись до Афганістану, який вона разом із сім`єю залишила у зв`язку з тим, що її чоловік працював в офісі, де його почали переслідувати Таліби, а потім сильно побили. Чоловік від них втік і вони залишили Афганістан.
10. 24 вересня 2015 року під час співбесіди позивач стверджувала, що вони з чоловіком збирались їхати в Європу через Україну, чоловік загубився, він знає, що вона тут (в Україні), якщо вони не знайдуться, вона планує залишитись, оскільки не має іншого вибору, буде чекати чоловіка. Навіть якщо їй не буде загрожувати небезпека в країні походження, повертатись туди вона не бажає.
11. Причиною виїзду з Афганістану назвала ту, що їй погрожували вбивством за те, що вона працювала вчителькою в школі. ЇЇ чоловік працював на будівництві. Його арештували, але він не казав чому. Коли він вийшов з в`язниці, вони отримали лист з погрозами вбити її та її чоловіка. У зв`язку з чим, вони вирішили негайно виїхати з країни. При цьому, заявницею також повідомлено, що вона в країні походження не зазнавала переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, політичним поглядам.
12. Під час співбесіди 04 травня 2016 року ОСОБА_1 зазначила про те, що не бажає залишатись на території України та із задоволенням попрямує до країн Євросоюзу, якщо їй хтось допоможе. Щодо наявності загрози при поверненні до Афганістану ОСОБА_1 вказала, що зараз не знає про це, може нічого й не загрожує. На запитання щодо погроз Талібів саме позивачу, остання повідомила, що вони дзвонили і питали чому вона не на роботі, але не погрожували.
13. 29 червня 2016 року за результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведення співбесід з позивачем, висновком ГУ ДМС в м. Києві визнано доцільним рекомендувати ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . оскільки під час розгляду її справи не виявлено достатнього обґрунтування побоювань заявниці стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, з причини недоведеності щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
14. 14 липня 2016 року ДМС України прийнято рішення за №362-16 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Афганістану ОСОБА_1 . Разом із нею відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту її неповнолітній дитині ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2
ІІІ Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15. 18 січня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
16. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача у країні походження, надано не було. Надана позивачем інформація при викладенні причин неможливості повернутися до Афганістану є непослідовною і засвідчує про суб`єктивне небажання туди повертатися, а не про наявність об`єктивних причин для побоювань за життя, здоров`я чи свободу. Документів на підтвердження обґрунтованості свого звернення позивач не надала. Твердження позивача про небезпеку, яка їй загрожує на Батьківщині є безпідставними. Позивач не навела переконливих доводів і не надала беззаперечних доказів щодо її особистого переслідування в разі повернення до країни походження. Неузгодженість пояснень позивача свідчить про неправдивий характер свідчень, які використані для отримання захисту в Україні.
ІV Касаційне оскарження
17. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме вимог пунктів 1, 13, 22 частини першої статті 1, Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), пункту 43 Керівництва УВКБ ООН, статей 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
18. В обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача зазначає, що неприпустимою є відмова у задоволенні позову в такій категорії справ у зв`язку з недоведеністю іноземцем або особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
19. На думку представника позивача, суди не належним чином досліджували інформацію по країні походження, не зазначивши, чому вони відкидають безліч інформації з загальновизнаних інформаційних ресурсів, доводить, що у знаходитися у Республіці Афганістан небезпечно.
20. За доводами представника позивача ДМС України і її територіальні підрозділи не вчинили жодних дій, спрямованих на перевірку обставин, наведених позивачкою у своїй заяві.
21. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
22. Представник відповідача зауважує, що позивачка під час співбесід надавала суперечливу інформацію про обставини, які змусили її разом із сім`єю виїхати із країни (арешт чоловіка і погрози талібів вбити її; побиття її чоловіка).
23. Відповідачем здійснено моніторинг відкритих джерел для пошуку інформації по країні походження щодо наявності для позивачки загрози при поверненні до Ісламської Республіки Афганістан та встановлено, що станом на 2016 рік ситуацію у регіоні стабілізовано, про що зазначено у висновку третьої особи.
24. 24 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/18235/16 (суддя-доповідач Шарапа В. М.).
25. 17 травня 2018 року справа № 826/18235/16 надійшла до Верховного Суду.
26. 06 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 644/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді: Радишевська О. Р., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
31.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
31.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.