ПОСТАНОВА
Іменем України
16 липня 2019 року
Київ
справа №820/2380/17
адміністративне провадження №К/9901/46057/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2017, прийняту у складі колегії суддів: Мельникова Р.В. (головуючий), Білової О.В., Мар`єнко Л.М., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018, постановлену у складі колегії суддів: Жигилій С.П. (головуючий), Дюкарєвої С.В., Перцової Т.С.
І. Суть спору
1. У червні 2017 року до Харківського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області), у якому просив суд:
1.1. скасувати рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.3. зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Афганістану та прибув до України. У зв`язку з переслідуваннями, яких він може зазнати збоку угрупування "Талібан" позивач звернувся до ГУ ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Наказом від 17.01.2017 № 7 ГУ ДМС України в Харківській області відмовило в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
4. За наслідками адміністративного оскарження Рішенням ДМС України від 15.05.2017 №30-17 відмовлено в скасуванні наказу ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
5. Позивач вважає, що Наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 № 7 та Рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 є необґрунтованими, незаконними та порушують його права, оскільки органами міграційної служби при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 громадянин Ісламської Республіки Афганістан, народився в Афганістані, за походженням таджик, мусульманин суніт за релігійним переконанням.
7. Позивач 09.08.2016 прибув до України літаком до Одеси на підставі приватної візи типу С3. При цьому, позивач прямував до України з Афганістану транзитом через Об`єднані Арабські Емірати та Туреччину.
8. 26.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Свою заяву обґрунтовує тим, що під час навчання в університеті "Кардан" в Афганістані йому надходили погрози від членів угрупування "Талібан", а саме у разі відмови пронесення вибухівки до університету йому погрожували вбивством. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 разом зі своєю родиною вирішив, що йому краще буде виїхати з Афганістану до іншої країни.
10. У своєму зверненні позивач також вказав, що і на даний момент існує загроза його життю в країні походження та погрози вбивства з боку представників угрупування "Талібан" через відмову пронесення на територію університету "Кардан" вибухового пристрою.
11. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
12. Підставою для прийняття вказаного наказу став Висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 у справі № 2016 КН 0034.
13. Позивач не погодившись з Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7, оскаржив його в адміністративному порядку.
14. За результатами розгляду скарги громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ДМС України прийняло рішення від 15.05.2017 №30-17 про відхилення його скарги на рішення ГУ ДМС України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Не погодившись з прийнятими рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
16. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 адміністративний позов громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до ДМС України, ГУ ДМС України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:
16.1. скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7; скасовано рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17; зобов`язано ГУ ДМС України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
17. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 №7 та рішення ДМС України від 15.05.2017 №30-17 прийнято не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
18. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
IV. Касаційне оскарження
19. Представник ДМС України звернувся з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
20. Свої вимоги мотивує тим, що рішення ДМС України від 15.05.2017 № 30-17 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 № 7 є такими, що прийняті з додержанням вимог чинного законодавства.
21. В доводах касаційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, паспорт іноземця містить наявні ознаки часткової підробки, а у ході співбесіди заявник надавав сумнівні пояснення, які є відмінними від, тих, що містяться в заяві-анкеті. Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що заявник зловживає процедурою видаючи себе за іншу особу.
22. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28.06.1951 та Протоколу щодо статусу біженців від 31.01.1967 та не має підстави для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
23. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що він має обґрунтовані побоювання зазнати переслідування збоку представників руху "Талібан" із застосуванням тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. В країні походження позивача існує постійна загроза життю, безпеці та свободі, оскільки в Афганістані відбувається внутрішній збройний конфлікт та систематично порушуються права людини.
24. Інформація по країні походження, яка міститься в загальнодоступних джерелах, підтверджує обґрунтованість побоювань позивача. Натомість відповідачами не досліджено ситуацію в Афганістані, не використано та недосліджено інформацію про внутрішній збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини у країні громадянської належності позивача та переслідування угрупуванням "Талібан" своїх опонентів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
25. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
27. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
30. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
31. За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
32. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
33. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
34. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
35. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
36. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
37. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
38. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
39. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
40. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
41. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
42. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
43. Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
44. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.