Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
місто Київ
справа № 233/5544/16-ц
провадження № 61-29089св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області,
відповідачі: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
Заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, діючи в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, у листопаді 2016 року звернувся до суду з позовом до Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Костянтинівська районна державна адміністрація), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 25 липня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Костянтинівської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Розпорядженням Костянтинівської районної державної адміністрації від 25 січня 2012 року № 33 голові Фермерського господарства "Золота Лілія" ОСОБА_1 надано у довгострокову оренду земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1, загальною площею 18, 8203 га, у тому числі інші 18, 8203 га, яка розташована на землях сільськогосподарського призначення (запас) за межами населених пунктів Зорянської сільської ради, для ведення фермерського господарства.
На підставі зазначеного розпорядження 25 січня 2012 року між Костянтинівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років.
Посилаючись на те, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Костянтинівською районною державною адміністрацією та укладання договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року Фермерське господарство "Золота Лілія" набуло статусу юридичної особи, а під час виділення земельної ділянки, всупереч вимогам статті 124 Земельного кодексу України, не були проведені земельні торги, заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 25 січня 2012 року № 33 "Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 "; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року; зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 18, 8203 га, яка розташована на території Зорянської сільської ради Костянтинівського району Донецької області (за межами населених пунктів); стягнути з відповідачів витрати, пов`язані з оплатою судового збору.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Костянтинівська районна державна адміністрація позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 також не визнала позовні вимоги в повному обсязі, просила застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2017 року позов заступника керівника Костянтинівської міської прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Костянтинівської районної державної адміністрації від 25 січня 2012 року № 33 "Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 ". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, укладений між Костянтинівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, зареєстрований у Державному реєстрі земель у відділі Держкомзему у Костянтинівському районі 14 березня 2012 року за № 142240004000965. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у державну власність земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 18, 8203 га, розташовану на території Зорянської сільської ради Костянтинівського району Донецької області (за межами населених пунктів). Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Костянтинівською районною державною адміністрацією фермерське господарство, створене ОСОБА_1, вже набуло статусу юридичної особи і мало земельні ділянки, що належать засновникам на праві приватної власності, то надання фермерському господарству в подальшому спірної земельної ділянки без проведення торгів суперечить вимогам статті 124 ЗК України, а також є підставою для визнання його незаконним та його скасування. Також суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, укладений на підставі незаконного розпорядження Костянтинівської районної державної адміністрації, то такий договір є недійсним. У частині доводів ОСОБА_1 про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, то суд першої інстанції зробив висновок, що позов подано в межах позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2017 року скасовано. У задоволенні позову заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області відмовлено.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо незаконності розпорядження та недійсності договору оренди землі, проте зазначив, що неправильно застосовано правила про застосування позовної давності. Зокрема, на час реєстрації оскаржуваного договору оренди відділу Держкомзему у Костянтинівському районі Донецької області, правонаступником якого є позивач у справі - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, було достовірно відомо, що ОСОБА_1 уклала спірний договір оренди від імені Фермерського господарства "Золота Лілія". Таким чином, позивачу було достовірно відомо про порушення Костянтинівською міською радою земельного законодавства з дня реєстрації акта приймання-передачі земельної ділянки, тобто з 14 березня 2012 року, а з цим позовом прокурор звернувся 04 листопада 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у липні 2017 року, заступник прокурора Донецької області просив скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року та залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема статей 261, 267 ЦК України, а також на переконання заявника апеляційний суду неправильно визначив початок перебігу позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області відхилити, оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 25 липня 2011 року звернулась до Костянтинівської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Фермерське господарство "Золота Лілія" включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 15 вересня 2011 року, його засновками є ОСОБА_1, ОСОБА_2 .