Постанова
Іменем України
08 липня 2019 року
м. Київ
справа № 148/1981/16-ц
провадження № 61-34209св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Тульчинська міська рада Вінницької області, ОСОБА_2,
третя особа - Відділ Держгеокадастру у Тульчинському районі Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року у складі судді Штифурко Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Сала Т. Б., Копаничук С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тульчинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку і державної реєстрації права власності на земельні ділянки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що земельна ділянка загальною площею 0,1133 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на землю НОМЕР_1 належала на праві власності її матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері право власності в порядку спадкування на вказану земельну ділянку на підставі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року визнано за її братом ОСОБА_2 та на підставі цього рішення йому видані три державні акти на земельні ділянки: загальною площею 0,1133 га серії НОМЕР_2 ; площею 0,0365 га; площею 0,0352 га державний акт серії НОМЕР_3 ; площею 0,0416 га серії НОМЕР_4 . Дізнавшись про це судове рішення вона оскаржила його в апеляційному порядку, в результаті якого ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. Незважаючи на це, вона не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3, оскільки державні акти про право власності на земельну ділянку, що видані на підставі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 не скасовані.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила скасувати державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_2 .
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Тульчинської міської ради Вінницької області, третя особа - Відділ Держгеокадастру у Тульчинському районі Вінницької області, про визнання державного акта на права приватної власності на землю недійсним.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірна земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і господарських будівель передана у власність його матері ОСОБА_3 Тульчинською міською радою після того, як вона вже не була власником будинку по АДРЕСА_1, оскільки 22 листопада 1994 року мати подарувала йому належні їй 37/50 частини житлового будинку. Рішення Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року, яким у власність ОСОБА_3 передано спірну земельну ділянку скасовано рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року, а тому скасуванню підлягає і державний акт, виданий на його підставі. Після скасування вказаного, він звернувся до Тульчинської міської ради та йому, як користувачеві надано, дозвіл на розробку технічної документації спірної земельної ділянки з метою її подальшої приватизації.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий 13 лютого 2003 року Тульчинською міською радою ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1133 га призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд та скасувати державну реєстрацію за № 848 права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними та скасовано, видані 24 січня 2008 року на підставі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 державні акти на право власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 : серії НОМЕР_2 площею 0,0365 га, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 010810100017, кадастровий № НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; серії НОМЕР_3 площею 0,0352 га, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 010810100016, кадастровий № НОМЕР_5 ; НОМЕР_7 ; серії НОМЕР_4 площею 0,0416 га, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державний акт про право власності на землю НОМЕР_1, виданий 13 лютого 2003 року Тульчинською міською радою Вінницької області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1133 га по АДРЕСА_1, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого селянського господарства, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 848.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року, що набрало законної сили, скасовано пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі якого їй виданий державний акт серії НОМЕР_1 від 13 лютого 2003 року, вимоги ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими, оскільки на цій земельній ділянці розташована належна йому частина будинку. Рішення суду від 15 червня 2015 року, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, скасоване у зв`язку з недоведеністю прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3, а отже, видані на його ім`я державні акти на право на земельні ділянки підлягають скасуванню.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. При цьому суд вказав, що ОСОБА_1 помилково вважає початок перебігу строку позовної давності для звернення ОСОБА_2 до суду із позовом 19 вересня 2002 року, оскільки ОСОБА_2 був позбавлений права власності на земельні ділянки, щодо яких розглядається цей спір рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року, тому строк позовної давності обраховується саме з цього часу.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у скасуванні державної реєстрації права власності на земельну ділянку та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення її позову; рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що Тульчинський районний суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження, до закінчення касаційного розгляду відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року. Судом неправильно застосовані норми матеріального права в частині строку позовної давності. ОСОБА_2 є власником лише 37/50 частини житлового будинку, а інша частина будинку належить сусідові, ОСОБА_4, який теж є власником частини житлового будинку і має право на частину земельної ділянки. Суд не посилався ні на жодний нормативний акт, відмовляючи у скасуванні державної реєстрації.
У серпні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що при розгляді справи та ухвалені рішень жодної норми процесуального та матеріального права порушено не було, норми матеріального права застосовано правильно.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.