Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 685/1287/15-ц
провадження № 61-20692 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача- ОСОБА_2 ;
відповідачі: ОСОБА_3 , Теофіпольська селищна рада Теофіпольського району Хмельницької області;
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 березня 2017 року у складі судді Самойловича А. П., та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Гринчука Р. С., Корніюк А. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Теофіпольської селищної ради Теофіпольського району Хмельницької області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до витягу з протоколу № 32 засідання профкому та адміністрації Теофіпольського цукрового заводу її чоловікові, ОСОБА_5, виділено житлову площу: кімнати АДРЕСА_2, у яких вона проживала разом з чоловіком з 1988 року, зареєстрована за вказаною адресою з 18 січня 1990 року.
Зазначала, що у 2007 року у зв`язку із сімейними обставинами вона вимушена була тимчасово виїхати на проживання у с. Святець Теофіпольського району Хмельницької області. Проте, періодично з`являлася в гуртожитку, деякий час перебувала за місцем реєстрації.
У 2007 році на прохання ОСОБА_3, яка не була забезпечена житлом, вона надала згоду на вселення ОСОБА_3 у вказані кімнати гуртожитку за умови їх звільнення за першою вимогою.
З 01 березня 2007 року відповідач фактично проживає у вказаних кімнатах гуртожитку.
Зазначала, що у зв`язку зі зміною життєвих обставин повернулася до житлового приміщення в гуртожитку і звернулася до ОСОБА_3 з вимогою виселитися із займаних нею кімнат, на що отримала відмову.
Вважала, що відповідач є тимчасовим жильцем і в силу статтей 98, 99 ЖК Української РСР самостійного права на займане житлове приміщення не набуває незалежно від тривалості проживання, а тому зобов`язана звільнити приміщення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення її в кімнати № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2, і виселити ОСОБА_3 із зазначених кімнат гуртожитку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.Вселено ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_2 .У задоволені решти позву ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Теофіпольського районного суду від 23 лютого 2016 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року, Теофіпольській селищній раді відмовлено у задоволенні позову про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням: кімнатами АДРЕСА_2 , а тому позивач має право на проживання в гуртожитку та на вселення.
При цьому суд зазначив, щопідстави для застосування до спірних правовідносин положень статтей 98, 99 ЖК Української РСР щодо тимчасових жильців відсутні, оскільки однією з умов для визначення іншої особи тимчасовим жильцем є проживання такої особи без стягнення плати за користування житлом, проте, ОСОБА_6 впродовж усього часу проживання в спірних кімнатах сплачувала комунальні послуги.
Суд виходив з того, що 2007 році у ОСОБА_3 була вселена в спірні кімнати гуртожитку з дозволу адміністрації заводу - власника гуртожитку та наймача кімнат ОСОБА_1, а тому її виселення можливе лише за наявності підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР, однак, таких підстав позивачем не доведено, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для виселення відповідача з обох кімнат гуртожитку.
Враховуючи те, що позивач має право на проживання у спірних кімнатах гуртожитку та відсутність підстав для виселення відповідача, з урахуванням прав малолітньої дитини, яка проживає з відповідачем, суд першої інстанції вважав за можливе виселити ОСОБА_3 лише з однієї із кімнат гуртожитку, а саме, з кімнати № НОМЕР_2, площа якої є меншою за площу кімнати № НОМЕР_1, та вселити позивача в кімнату № НОМЕР_2, що, на думку суду, є справедливим.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 травня 2017 рокурішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо виселення ОСОБА_3 з кімнати № НОМЕР_1 і вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_2 скасовано. Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено. Виселено ОСОБА_3 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Вселено ОСОБА_1 в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_2 .В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд не в повній мірі погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішенням Теофіпольського районного суду від 23 лютого 2016 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року, у справі за позовом Теофіпольської селищної ради про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, встановлено, що ОСОБА_1 з поважних причин не проживала з 2007 року у спірних кімнатах гуртожитку, оскільки здійснювала догляд за престарілою матір`ю-інвалідом, а тому на законних підставах зберігала за собою право користування кімнатами АДРЕСА_2 , а не однією з цих кімнат. З огляду на встановлені судовим рішенням обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на проживання у гуртожитку та вселення в обидві кімнати гуртожитку.
Також апеляційним судом враховано, що ОСОБА_3 вселилася у спірні кімнати гуртожитку з дозволу ОСОБА_1 тимчасово за умови виселення за першою вимогою позивача. Надання жилої площі у гуртожитку ОСОБА_3 у порядку, визначеному статтею 128 ЖК Української РСР, не проводилося, проживання відповідачки у гуртожитку у встановленому законом порядку не зареєстроване, у трудових відносинах з ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" вона не перебуває, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Також апеляційний суд погодився рішенням суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення та вселення ОСОБА_1 у вказану кімнату гуртожитку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У червні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що з дозволу адміністрації ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" та письмової згоди ОСОБА_1 вона з 01 березня 2007 року разом зі своєю сім`єю постійно проживає у кімнатах № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у гуртожитку АДРЕСА_2 , сплачує комунальні послуги, підтримує належний стан цих приміщень та інших місць загального користування.
Зазначала, що ОСОБА_1 з січня 2007 року не проживає у вказаних кімнатах гуртожитку, тому її реєстрація за вказаною адресою є недостовірною і не має юридичної сили.
Вважала, що виселення її із спірних кімнат гуртожитку, у яких вона проживає разом з малолітньою дитиною понад 10 років,є незаконним та звертала увагу на те, що до 2014 року позивачка не проявляла інтересу до вказаних приміщень, а лише після передачі гуртожитку на баланс Теофіпольської селищної ради та можливістю приватизації житлових кімнат у гуртожитку почала вимагати звільнити кімнати.
Також зазначала, що судом першої інстанції не допитані свідки з її боку, не долучено до матеріалів справи її заяву від 2007 року, подану директору ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" про отримання дозволу на її проживання у спірних кімнатах гуртожитку.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У липні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що рішення апеляційного суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставини справи, в межах наданих суду повноважень; судом вірно застосовані норми матеріального права та дотримано норми процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 685/1287/15-ц із Теофіпольського районного суду Хмельницької області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві ОСОБА_7 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішень профспілкового комітету та адміністрації Теофіпольського цукрового заводу від 20 січня 1988 року № 32 та від 11 серпня 1992 року № 57 слюсарю вапняного відділу Теофіпольського цукрового заводу ОСОБА_5 виділено житлову площу: кімнати АДРЕСА_2 . Ордерів на вселення не видавалося. 3 1990 року у цих кімнатах зареєстрована його дружина, ОСОБА_1 .
У 2007 року у зв`язку із сімейними обставинами ОСОБА_1 вимушена була тимчасово виїхати на проживання у с. Святець Теофіпольського району Хмельницької області.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 на ім`я голови правління ВАТ "Теофіпольський цукровий завод", остання надала згоду на проживання ОСОБА_3 із сім`єю в кімнатах АДРЕСА_2 .
Розпискою від 20 лютого 2007 року ОСОБА_3 зобов`язалася звільнити вказані кімнати за першою вимогою ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Теофіпольської селищної ради від 20 листопада 2012 року № 14-17/2012 та актом приймання-передачі від 25 липня 2013 року гуртожиток по АДРЕСА_2 переданий у комунальну власність територіальної громади смт Теофіполь.
Рішенням Теофіпольської селищної ради 28 серпня 2013 року № 6-22/2013 цілісний майновий комплекс вищезазначеного гуртожитку залишений у статусі "гуртожиток" та надано дозвіл на приватизацію його житлових і нежитлових приміщень.