ПОСТАНОВА
Іменем України
15 липня 2019 року
Київ
справа №826/13815/16
касаційне провадження №К/9901/40051/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 11.07.2017 (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді: Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі №826/13815/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 231-1305/Р.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27.04.2017 позов залишив без задоволення.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11.07.2017 скасував судове рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якої є Головне управління ДФС у м. Києві, звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 11.07.2017 та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 67 Конституції України, пункту 267.1, підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 231-1305/Р про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 20833,33 грн.
В обґрунтування підстав для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 231-1305/Р податковий орган посилався на те, що ОСОБА_1 з березня 2016 року була власницею транспортного засобу - легкового автомобіля марки LEXUS RX 350, з об`ємом двигуна 3456 куб. см., 2015 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2016 році.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що легковий автомобіль позивача станом на момент прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії (10.06.2016) був у розпорядженні ОСОБА_1 лише близько трьох місяців, а тому первісна вартість такого транспортного засобу, яка згідно з рахунком на оплату від 04.03.2016 складала 1600000 грн., не могла за такий короткий строк зменшитися до суми меншої, ніж 1033500 грн.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розрахунок середньоринкової вартості легкового автомобіля позивача, здійснений відповідачем без врахування інформації щодо фактичного пробігу такого транспортного засобу, а тому віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком у розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є необґрунтованим.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.
Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII були внесені зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року.
Згідно з абзацом 1 підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
У контексті вищезазначеного правового регулювання суд касаційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у складі палати за результатами розгляду справи №825/1496/17 (№К/9901/1259/17) ухвалив постанову від 15.05.2019, в якій викладено правові висновки про те, що запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII зміни до Податкового кодексу України, зокрема в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України), спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів та прийняті з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні, і особливостей правової природи податкових правовідносин.