П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/14764/17
Провадження № 11-271апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" Тімоніна Олександра Олексійовича (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "Діамантбанк", Банк відповідно) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року (судді Глущенко Я. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.) у справі № 826/14764/17 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи, Фонду про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити діїта
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи, Фонду, в якому просив:
- визнати протиправними дії уповноваженої особи щодо неакцептування (невключення) до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк" (далі - Реєстр) вимог позивача на суму 12 млн грн;
- зобов`язати уповноважену особу акцептувати (визнати) кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 12 млн грн як вимоги кредитора другої черги, внести зміни до Реєстру шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 12 млн грн як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати зміни, внесені до Реєстру, на затвердження виконавчою дирекцією Фонду;
- зобов`язати Фонд затвердити зміни, що внесені до Реєстру, в частині включення кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 12 млн грн як вимог кредитора другої черги.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 20 липня 2017 року звернувся до уповноваженої особи із заявою про включення його вимог як кредитора до Реєстру, а 25 вересня 2017 року - із заявою про надання інформації щодо включення цих вимог до Реєстру. Листом від 25 жовтня 2017 року за № 1788/251/2л уповноважена особа повідомила його про відсутність підстав для включення заявлених ним вимог до Реєстру на підставі статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) у зв`язку з непідтвердженням заявлених вимог фактичними даними. Проте рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі № 752/3424/14-ц, яке набрало законної сили, зобов`язано ПАТ "Діамантбанк" повернути ОСОБА_1 його трудову книжку та стягнуто з Банку на його користь 12 млн 3 тис. 654 грн. Вказане судове рішення не виконано, а відтак наявна заборгованість ПАТ "Діамантбанк" та обов`язок Банка сплатити на користь позивача винагороду за виконання ним трудових обов`язків на посаді голови правління цього банку в розмірі 12 млн грн.На думку позивача, дії уповноваженої особи щодо неакцептування (невключення) до Реєстру його вимог суперечать приписам статей 49, 52 Закону № 4452-VI, статті 47 Кодексу законів про працю України, статей 1, 2, 5, 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР"Про оплату праці" та порушують гарантоване статтею 43 Конституції України право на отримання плати за працю.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 20 лютого 2018 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії уповноваженої особи щодо неакцептування (невключення) до Реєстру вимог ОСОБА_1 на суму 12 млн грн; зобов`язав уповноважену особу акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача на суму 12 млн грн як вимоги кредитора другої черги, внести зміни до Реєстру шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 12 млн грн як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати зміни, внесені до Реєстру, на затвердження виконавчою дирекцією Фонду. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 червня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що оскаржувану постанову ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, між ПАТ "Діамантбанк" в особі уповноваженої особи та ОСОБА_1 немає будь-якого спору, що може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства. Цей спір виник безпосередньо з протиправних дій уповноваженої особи, яка проігнорувала судові рішення, рішення Державної виконавчої служби України та відхилила безспірні кредиторські вимоги позивача. Той факт, що відмова уповноваженої особи у включенні безспірних вимог ОСОБА_1 до Реєстру здійснена під час виконання делегованих Фондом як юридичною особою публічного права повноважень, свідчить про наявність між сторонами публічно-правових відносин, що є другим, окрім суб`єктного складу, критерієм для підсудності цього спору адміністративним судам. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану постанову, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Уповноважена особа також подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд апеляційної інстанції дослідив виключно питання щодо підвідомчості цієї справи судам адміністративної юрисдикції, у зв`язку з чим цей суд не дослідив докази та не заслухав пояснення представника відповідача та позивача щодо виконання або невиконання Банком рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі 752/3424/14-ц. Проте з мотивувальної частини оскаржуваної постанови апеляційного суду можна дійти висновку, що ПАТ "Діамантбанк" не було виконано вказане вище рішення, що не відповідає дійсності та спростовується доказами, наявними в матеріалах справи. На підставі викладеного відповідач просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної постанови у відповідній частині та викласти її у новій редакції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 02 та 03 серпня 2018 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами, а ухвалою від 13 березня 2019 року передав справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням позивачем судового рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
У відзиві на касаційну скаргу уповноваженої особи ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не наводить жодного неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що може бути підставою відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України для зміни мотивувальної частини судового рішення. Незгода уповноваженої особи з підставами позову, сформульованими позивачем, не може бути підставою зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови апеляційного суду, у якій суд лише передає їх зміст. У зв`язку з викладеним позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги відповідача.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 уповноважена особа, зокрема, зазначила, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин. При акцептуванні або відхиленні вимог кредиторів уповноважена особа не виконує публічно-владні функції, а тому спори щодо акцептування вимог кредиторів повинні розглядатись за правилами господарського або цивільного судочинства (в залежності від суб`єктного складу учасників). У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 перебував на посаді голови правління ПАТ "Діамантбанк" з 01 лютого 2006 року по 12 липня 2013 року.
Відповідно до рішення спостережної ради ПАТ "Діамантбанк", затвердженого протоколом від 12 липня 2013 року № 165, винагорода ОСОБА_1 за період роботи з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2012 року становить 2 млн грн за кожен рік роботи, всього - 12 млн грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі № 752/3424/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Діамантбанк" про зобов`язання повернути трудову книжку та стягнення грошової суми позов задоволено частково: зобов`язано ПАТ "Діамантбанк" повернути ОСОБА_1 його трудову книжку; стягнуто з ПАТ "Діамантбанк" на користь ОСОБА_1 12 млн 3 тис. 654 грн.
Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 22 червня 2017 року № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 червня 2017 року № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
20 липня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про включення його вимог у розмірі 15 млн 419 тис. 345 грн 69 коп. до другої черги кредиторів.
Листом від 25 жовтня 2017 року за № 1788/251/2л уповноважена особа повідомила позивача про відсутність підстав для включення заявлених ним вимог до Реєстру. Підставою для відмови зазначено, зокрема, ту обставину, що 28 листопада 2014 року ПАТ "Діамантбанк" на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі № 752/3424/14-ц перерахував на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 суму 12 млн 3 тис. 654 грн., у зв`язку з чим рішення було виконане в повному обсязі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі № 752/3424/14-ц позовні вимоги задоволено частково й судом зроблено висновок щодо трудового характеру договору про виплату винагороди, укладеного між ПАТ "Діамантбанк" і ОСОБА_1 12 липня 2013 року, то висновок позивача про віднесення вказаних вимог до другої черги кредиторів згідно зі статтею 52 Закону № 4452-VI є обґрунтованим. До того ж суд зазначив, що належним виконанням судового рішення є не просто зарахування коштів на рахунок стягувача, а й надання йому реальної можливості ними розпорядитися, враховуючи, що вказаний рахунок відкрито у ПАТ "Діамантбанк". Щодо посилання відповідача на факт звернення ОСОБА_1 27 червня 2016 року до Подільського районного суду міста Києва про стягнення з вказаного рахунку коштів, то вказана обставина лише свідчить про намагання позивача отримати можливість розпоряджатися власними коштами, а не про визнання ним виконання судового рішення.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, апеляційний суд керувався тим, що оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, а також ураховуючи суть спірних правовідносин, цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. За висновком суду апеляційної інстанції цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим вказаний висновок суду апеляційної інстанції з таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.