ПОСТАНОВА
Іменем України
25 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16981/17
Провадження № 12-7гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
позивача - Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (представник - адвокат Бережний Д. С.),
відповідачів - Національного банку України (представник Ходюк О. Я.), Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (представник -адвокат Лазовський О. В.),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", далі - АТ "Марганецький ГЗК") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Сітайло Л. Г.) у справі № 910/16981/17 за позовом АТ "Марганецький ГЗК" до Національного банку України (далі - НБУ), Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (попередні назви - Закрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", пізніше Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", далі - АТ "КБ "Приватбанк"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Міністерства фінансів України, про зобов`язання вчинити дії.
25 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду вирішила проводити відкрите судове засідання, оскільки у цій справі відсутня інформація, що становить банківську таємницю у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. АТ "Марганецький ГЗК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ та АТ "КБ "Приватбанк", у якому просило:
- визнати незаконною бездіяльність НБУ щодо неприйняття від АТ "КБ "Приватбанк" виконання зобов`язання (погашення заборгованості) за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року № 19 (далі - кредитний договір), укладеним між НБУ і АТ "КБ "Приватбанк";
- зобов`язати АТ "КБ "Приватбанк" виконати обов`язок (погасити заборгованість) за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості;
- зобов`язати НБУ прийняти від АТ "КБ "Приватбанк" виконання обов`язку (погашення заборгованості) за кредитним договором шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про незаконну бездіяльність НБУ, яка виразилася у неприйнятті від АТ "КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором, укладеним між відповідачами, за яким АТ "Марганецький ГЗК" є майновим поручителем згідно з договорами застави від 25 березня 2015 року № 36 та № 37 (далі - договори застави № 36, 37). Такі дії відповідачів, за твердженням позивача, порушують його право власності на предмет іпотеки. Позивач указує, що на рахунку АТ "КБ "Приватбанк" було достатньо грошових коштів для задоволення НБУ своїх вимог за кредитним договором, однак останній, незважаючи на приписи статті 73 Закону України "Про Національний банк України", пункти 43, 44 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 220, не вчинив дій щодо безспірного списання грошових коштів з рахунку АТ "КБ "Приватбанк", необхідних для погашення заборгованості за вказаним договором.
1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані відсутністю порушених прав та інтересів позивача як заставодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлює задоволення його позову. Відповідачі зазначають про безпідставне посилання позивача на положення частини другої статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки звернення стягнення на майно на підставі договору застави визначається статтею 346 цього Кодексу і є законною підставою для припинення права власності заставодавця на передане в заставу майно, що взагалі унеможливлює порушення заставодержателем права власності заставодавця на заставлене майно.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. 24 жовтня 2008 року між НБУ (кредитор) та АТ "КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір.
2.2. Протягом 2010-2016 років сторони неодноразово укладали додаткові договори № 1-34 до кредитного договору, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо.
2.3. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, з урахуванням внесених до нього змін, за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3400000000,00 грн на строк з 24 жовтня 2008 року по 23 грудня 2016 року.
2.4. З метою виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2015 року між НБУ (заставодержатель) та АТ "Марганецький ГЗК" (заставодавець) укладено договори застави № 36 та 37.
2.5. Відповідно до пунктів 1.3 договорів застави № 36 та 37 на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець за цими договорами надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно з описом, що міститься в додатках 1 до цих договорів, які є його невід`ємними частинами (предмет застави).
2.6. За умовами вказаних договорів застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя в судовому або позасудовому порядку будь-яким зі способів: шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою - покупцем або на публічних торгах; шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; іншим незабороненим чинним законодавством способом.
2.7. Згідно з пунктом 4.1 договорів застави № 36 та 37 термін дії договорів - до повного виконання АТ "КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором та усіма додатковими договорами до нього.
2.8. АТ "КБ "Приватбанк" своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконало, а саме в строк до 23 грудня 2016 року кредит та проценти за користування кредитом у повному обсязі не сплатило, внаслідок чого на 1 серпня 2017 року заборгованість АТ "КБ "Приватбанк" за кредитом становила 2603952426,02 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом становила 56143005,20 грн.
2.9. 17 лютого 2017 року АТ "КБ "Приватбанк" електронним листом № 20.1.0.0.0/7-20535 повідомило НБУ про намір планового погашення 28 лютого 2017 року заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за додатковим договором від 21 лютого 2014 року № 18 до кредитного договору від 24 жовтня 2008 року № 19 в розмірі 893800000 грн. У відповідь на зазначений лист НБУ висловив застереження щодо зменшення внаслідок такого погашення обсягу відповідальності фінансових та майнових поручителів за зобов`язаннями АТ "КБ "Приватбанк" перед НБУ, що у свою чергу може негативно вплинути на спроможність АТ "КБ "Приватбанк" досягнути прийнятих умов реструктуризації корпоративного кредитного портфеля та структури забезпечення за ним. НБУ вважав неприпустимим зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої АТ "КБ "Приватбанк" державної фінансової підтримки.
2.10. 21 серпня 2017 року НБУ звернувся до АТ "КБ "Приватбанк" з вимогами № 41-0009/58353 та № 41-0009/58370, у яких зазначив, що на 1 серпня 2017 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 2603952426,02 грн, у зв`язку із чим НБУ вимагає від АТ "КБ "Приватбанк" сплати заборгованості за вказаним кредитним договором у тридцятиденний строк, а в разі невиконання ним обов`язку з погашення простроченої заборгованості в тридцятиденний строк НБУ буде звертати стягнення на передане позивачем у заставу майно за договорами застави № 36 та 37.
2.11. Як зазначає позивач, вказані вище обставини свідчать про умисну бездіяльність НБУ щодо небажання приймати від боржника (АТ "КБ "Приватбанк") належне виконання зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує права позивача як майнового поручителя за договорами застави, оскільки за наявності в боржника грошових коштів для погашення заборгованості він зобов`язаний виконати своє грошове зобов`язання, адже його невиконання призводить до прострочення та має наслідком збільшення загальної суми заборгованості, що унеможливить виконання такого зобов`язання в майбутньому ні самим боржником, ні майновим поручителем та фактично призведе до втрати позивачем права власності на предмет застави.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Господарський суду міста Києва рішенням від 21 листопада 2017 року позов задовольнив частково.
3.2. Зобов`язав АТ "КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання - погасити заборгованість за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з АТ "КБ "Приватбанк" на користь АТ "Марганецький ГЗК" судовий збір у розмірі 1600,00 грн.
3.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини, які свідчать про невиконання АТ "КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ за кредитним договором з підстави втрати останнім інтересу у виконанні зобов`язання саме боржником, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в заставу незалежно від можливості АТ "КБ "Приватбанк" погасити такий кредит. Суд першої інстанції вважав обґрунтованим звернення АТ "Марганецький ГЗК" з позовом до суду з метою недопущення зменшення свого майнового блага та недопущення втрати права власності на заставне майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов`язання, з огляду на встановлені обставини, які свідчать про можливість виконання АТ "КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ, проте неприйняття останнім такого виконання та невчинення жодних дій на стягнення коштів з банку.
3.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2017 року та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.5. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення НБУ дій, які свідчать про перешкоджання АТ "КБ "Приватбанк" виконання свого обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на недоведеність обставин вчинення НБУ дій (бездіяльності) щодо перешкоджання виконання умов кредитного договору, положення чинного законодавства та умови договорів застави, суд апеляційної інстанції зазначив, що у НБУ не виникло безумовного права на набуття права власності на предмет застави за договорами застави, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про існування реальної загрози порушення його права власності.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погодившись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, АТ "Марганецький ГЗК" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначену постанову та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2017 року в частині відмови в позові до НБУ та закрити провадження у справі в цій частині; у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, АТ "Марганецький ГЗК" зазначило, що:
- суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального і процесуального права;
- обставини, які стали підставою для подання позову у цій справі, відносяться до суб`єктної та предметної юрисдикції адміністративних, а не господарських судів, оскільки пов`язані із вчиненням та/або невчиненням дій (бездіяльністю) НБУ як суб`єктом владних повноважень, який регулює діяльність комерційних банків в Україні, у тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів;
- апеляційний господарський суд безпідставно не врахував наявності обґрунтованого ризику порушення права власності позивача, який виник унаслідок узгодженої недобросовісної поведінки сторін кредитного договору щодо навмисного невиконання умов цього договору з метою звернення стягнення на майно позивача;
- оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором сплив і відповідно до наявних у матеріалах справи доказів на рахунках боржника у НБУ знаходиться достатньо коштів для погашення боргу, НБУ мав би надіслати вимогу АТ "КБ "Приватбанк" про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором та за результатами невиконання такої вимоги списати у безспірному порядку суму заборгованості в повному обсязі з рахунків АТ "КБ "Приватбанк" відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України";
- з огляду на те, що нормами Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної особи на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, застосування такого способу захисту права позивача, як зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" виконати обов`язок за кредитним договором перед НБУ, відповідає вимогам чинного законодавства.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
5.1. Оскільки АТ "Марганецький ГЗК" оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Щодо порушення права власності позивача на предмет застави унаслідок невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором
5.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.3. У силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.4. Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
5.5. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
5.6. Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом, установленим для захисту права та інтересу, внаслідок чого право або інтерес будуть імперативно відновлені.
5.7. Позивач зазначає, що він звернувся із цим позовом з метою захисту права власності на предмет застави превентивним способом (про вчинення відповідачами певних дій, спрямованих на виконання зобов`язань за укладеним ними кредитним договором), установленим частиною другою статті 386 ЦК України.
5.8. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
5.9. Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
5.10. Для захисту права власності особи в порядку частини другої статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи.
5.11. Загальне правило щодо набуття права звернення стягнення на заставлене майно законодавчо закріплено як можливість задовольнити свої законні вимоги за рахунок заставленого майна, що надається на підставі рішення суду. Інше може бути встановлено законом або договором.
5.12. Так, згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
5.13. Згідно із частиною першою статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
5.14. Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
5.15. Частинами першою та другою статті 560 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.