П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/102/19
Провадження № 11-243заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Гімон М. М., Гриців М. І., Коваленко Н. В.) у справі № 9901/102/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), Громадської ради міжнародних експертів (далі - ГРМЕ) про визнання протиправними дій, скасування рішення й зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС та ГРМЕ, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідачів, вчинені в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, оголошеного 02 серпня 2018 року, стосовно кандидата ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії та ГРМЕ, ухвалене за результатами спеціального спільного засідання від 23 січня 2019 року;
- визнати ОСОБА_1 такою, що продовжує участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду;
- зобов`язати ВККС завершити кваліфікаційне оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1
04 березня 2019 року ОСОБА_1 через свого представника подала до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити її позовну заяву шляхом визнання кандидата на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 такою, що продовжує участь у конкурсі на загальних підставах.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 березня 2019 року відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням основоположних (фундаментальних) принципів права. На думку скаржниці, визнання її такою, що продовжує участь у конкурсі, не є встановленням обов`язку або заборони для ВККС вчиняти певні дії. При цьому відмова в забезпеченні позову зводить нанівець її право на звернення до суду, оскільки незабезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду. Суд першої інстанції, на думку скаржниці, не з`ясував порушення її прав обмеженням права на забезпечення позову; пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою фактично також не дослідив. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Скаржниця наголошує, що у цьому випадку існує реальна загроза незворотних наслідків, оскільки вакантні посади суддів Вищого антикорупційного суду можуть бути зайняті до винесення судом рішення у справі. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року, а ухвалою від 08 квітня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у справі відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та немає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи.
На час розгляду справи відповідачі відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що: право на забезпечення адміністративного позову може бути обмежене з урахуванням особливостей публічно-правових відносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів; одним з учасників судового провадження у сфері публічно-правових відносин, врегульованого статтею 151 КАС України, є, зокрема, ВККС; прийняття Комісією актів та вчинення дій обумовлюються її статусом та визначеними законом повноваженнями; неможливість застосування судом заходів забезпечення позову у виключних випадках не є обмеженням конституційного права громадян на судовий захист.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із частиною другою цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.