ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 127/2209/18
провадження № 14-149цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла Оксана Миколаївна (далі - Приватний нотаріус),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк", Банк),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ "КБ "Приватбанк", про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення про реєстрацію, та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати протиправними дії Приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, за ПАТ "КБ "Приватбанк" і скасувати рішення Приватного нотаріуса, на підставі якого 01 листопада 2016 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис № 17253560 про державну реєстрацію права власності на зазначений будинок з господарськими спорудами за ПАТ "КБ "Приватбанк" на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року.
На обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 02 жовтня 2007 року він та ПАТ "КБ "Приватбанк" уклали кредитний договір, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 33 500,00 доларів США. На забезпечення виконання взятих позичальником за кредитним договором зобов`язань 02 жовтня 2007 року ті самі сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1. Із претензії ПАТ "КБ "Приватбанк" від 15 серпня 2017 року позивачу стало відомо, що Банк набув право власності на вказаний будинок на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року. Підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення Приватного нотаріуса від 03 листопада 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
На думку позивача, відповідач, приймаючи рішення про реєстрацію за ПАТ "КБ "Приватбанк" права власності на вказаний будинок, діяв усупереч вимогам Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку". Процедура передачі іпотечного майна порушує права малолітніх дітей відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року залишено без змін.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив висновок, що нотаріус, вчиняючи дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, діяв як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора, тобто здійснював публічно-владні управлінські функції, тому вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; спір, який виник між сторонами, підвідомчий адміністративним судам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки вказаний спір стосується захисту цивільного права позивача та випливає із договірних правовідносин.
Зокрема, зазначив, що реєстрація права власності відповідачем за Банком здійснена на підставі іпотечного договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором.
Вважав помилковими висновки судів про необхідність пред`явлення вказаного позову в порядку адміністративного судочинства.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 14 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У частині першій статті 5 цього Кодексу зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.