ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
у справі № 510/1286/16-а (провадження № 11-345апп19)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Ситнік О.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області; далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат; зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року на виконання статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяці.
Ренійський районний суд Одеської області постановою від 23 січня 2017 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Управління ПФУ не погодилося з рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім іншого, відповідач у скарзі зазначає, що адміністративний позов у цій справі подано після закінчення шестимісячного строку, установленого законом для його подання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 квітня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що порушені у цій справі питання свідчать про наявність виключної правової проблеми, оскільки вони не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, тому є необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; є кількісні критерії виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; є якісні критерії наявності виключної правової проблеми (немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі є правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному); невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Так, цей суд вважає, що виняткова проблема полягає у необхідності формування відповідних правових позицій, для чого потрібно надати відповіді на наведені нижче питання:
1. Чи можуть суди застосовувати у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 цього Кодексу в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, передбачені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 цього Кодексу в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно обмеження цим строком доступу особи до суду?
3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), у яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
Суд також зазначив про відсутність з цього питання однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду.
З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2019 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, дійшовши висновку, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, аналіз судових рішень у цій справі та у справах з подібними правовідносинами, а також мотиви, наведені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, дають підстави для висновку про обґрунтованість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» повторно наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією