П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2019 року
м. Київ
Справа №804/1278/16
Провадження №11-282апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (судді Юхименко О. В., Круговий О. О., Нагорна Л. М.) у справі № 804/1278/16 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа, Фонд, АТ "Дельта банк" відповідно), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд, про визнання протиправним і скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною й зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи, у якому просила:
- скасувати рішення уповноваженої особи, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині визнання нікчемним договору від 23 лютого 2015 року № 004-03618-230215;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за договором банківського вкладу від 23 лютого 2015 року № 004-03618-230215;
- зобов`язати уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду, та надати Фонду додаткову інформацію про позивача для внесення його даних в сумі основного вкладу й нарахованих відсотків до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково: скасував постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року; провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначила, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права. На думку скаржниці, спір з приводу здійснення Фондом через уповноважену особу владних управлінських функцій стосовно організації виплати вкладникам гарантованої суми відшкодування за вкладами є спором саме з суб`єктом владних повноважень, а не з банком як юридичною особою, яка ліквідується, а тому на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних, а не господарських судів. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
Відповідач та третя особа відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 23 лютого 2015 року між АТ "Дельта банк" і ОСОБА_1 було укладено договір № 004-03618-230215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" в іноземній валюті на суму 5 тис. 506 дол. США.
У той же день на вкладний (депозитний) рахунок позивача № НОМЕР_1 з поточного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 перераховано 5 тис. 506 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням № 46277304.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта банк".
Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано AT "Дельта банк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 розпочато процедуру ліквідації AT "Дельта банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
Наказом уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року № 813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), зокрема до договору банківського вкладу (депозиту) від 23 лютого 2015 року № 004-03618-230215, укладеного між АТ "Дельта банк" і ОСОБА_1
Листом тимчасової адміністрації AT "Дельта банк" від 23 вересня 2015 року № 8821/2673 позивачку повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 23 лютого 2015 року № 004-03618-230215.
Не погодившись із пунктом 1 рішення уповноваженої особи, що оформлено наказом від 16 вересня 2015 року № 813, а також із тим, що її не включено до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, Дніпропетровський окружний адміністративний суд виходив, зокрема, з того, що цей позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.
Скасовуючи постанову Дніпропетровського окружного адміністративного судувід 30 травня 2016 року та закриваючи провадженняв адміністративній справі, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд керувався висновком Верховного Суду України, викладеним в його постановах від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року (справа № 21-286а16), про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цим висновком апеляційного суду з таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи про скасування пункту 1 рішення відповідача, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемними правочинів (договорів) за вкладними операціями", в частині застосування наслідків нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) від 23 лютого 2015 року № 004-03618-230215, визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи та зобов`язання відповідача включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду, а також надати Фонду додаткову інформацію про позивачку для внесення її даних в сумі основного вкладу й нарахованих відсотків до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Законууповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Законуосновним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Законув межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.