П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/135/17 (П/9901/124/18)
Провадження № 11-296заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
представник відповідача - Белінська О. В.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (судді Мороз Л. Л., Анцупова Т. О., Гімон М. М., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) у справі № 800/135/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовомдо ВРП, у якому просила визнати незаконним і скасувати рішення цього органу від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку".
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ВРП не мала повноважень ухвалювати оскаржуване рішення, оскільки дисциплінарне провадження було зупинено в силу закону у зв`язку з тим, що до суду було оскаржено рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про рекомендацію Вищій раді юстиції (правонаступником якої є ВРП; далі - ВРЮ) внести подання про звільнення судді. На думку ОСОБА_1, ВРП мала відкласти розгляд питання про звільнення судді, враховуючи, що на засідання ВРП вона не з`явилася, проте повідомила про оскарження в судовому порядку рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення її з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги). При цьому оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, оскільки не зазначено, який саме дисциплінарний проступок вчинено ОСОБА_1, а зазначено лише про висновки ВККС, викладені в рішенні від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16. Позивачка також вказала, що оскаржуване рішення ВРП прийнято без відповідного подання її Дисциплінарної палати.
До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 цим судом не закінчено.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 передано до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, суддя якого ухвалою від 09 січня 2018 року прийняв цю справу до провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 04 березня 2019 року задовольнив позов: визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 23 березня 2017 року №592/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку".
Не погодившись із ухваленим у справі судовим рішенням, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неправильно встановив обставини у справі, що призвело до ухвалення ним незаконного судового рішення. Так, ВРП вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в оскаржуваному рішенні ВРП не зазначила мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, оскільки рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 містить мотиви та відповідні посилання на визначені законом підстави його прийняття. На думку скаржника, оскаржуване рішення ВРП прийняте за результатами ретельного дослідження та розгляду матеріалів, з дотриманням усіх приписів законодавства, зокрема й вимог частини третьої статті 2 КАС України. Крім того, оскаржуване рішення ВРП прийняте на підставі наявних у ВРП документів, рішення ВККС, матеріалів перевірки, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 ухвалено у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті) повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухвалені.
У зв`язку з викладеним ВРП в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, задовольняючи позов, виходив не лише з того, що оскаржуване рішення ВРП містить посилання лише на висновки ВККС, за яких цей орган прийняв рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді, як зазначає скаржник в апеляційній скарзі, а також і з того, що рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16, яке стало підставою для звільнення, було визнано незаконним і скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ВРП залишити без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року - без змін.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Позивачка та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, наведених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи позивачки, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року № 570-ІV обрана на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
До ВРЮ 03 жовтня 2016 року за вхідним № 4427/0/8-16 надійшла копія рішення ВККС від 04 липня 2016 року № 1328/дп-16 про застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва. Підставою для направлення рекомендації було порушення присяги, вчинене суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час винесення постанови про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справі № 759/2805/14-к.
За результатами розгляду рішення ВККС та матеріалів дисциплінарної справи ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку.
Так, у рішенні ВРП від 23 березня 2017 року № 592/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку" вказано, що під час перевірки встановлено такі обставини.
У березні 2014 року та лютому 2016 року до ВККС з Комітету з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України, а також із ВРЮ (відповідно до рішення ВРЮ від 10 грудня 2015 року № 1003/0/15-15) надійшли звернення народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3, у яких депутат зазначав про те, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . порушила законодавство України під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина ОСОБА_3, який був учасником масових акцій протесту, а саме допустила порушення посадових обов`язків і присяги судді. Крім того, суддя без обґрунтування підстав відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_6 про взяття підозрюваного на поруки. Заявник вважає, що в ухвалі відсутнє обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу, оскільки застосовано його було лише на підставі матеріалів (протокол затримання, протокол огляду місця події та рапорт), наданих слідчим. Ураховуючи наведене, заявник просив направити рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням нею присяги судді при здійсненні правосуддя.
За результатами дисциплінарного провадження ВККС установила, що 19 лютого 2014 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Єльцова А. В., погоджене з прокурором Прокуратури Святошинського району міста Києва Кокошею М. М., про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження № 12014100000000373, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке мотивовано тим, що 18 лютого 2014 року близько 9 години ранку невстановлені досудовим розслідуванням особи у кількості приблизно від 2000 до 5000 чоловік, до складу яких увійшов ОСОБА_3, організували натовп для вчинення масових заворушень поряд із будівлею Верховної Ради України, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були заздалегідь підготовлені, для нанесення тілесних ушкоджень. Указаними діями ОСОБА_3 та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів (загальною кількістю близько 160 осіб) тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. При цьому для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали маски, шоломи, марлеві пов`язки та інші засоби. В клопотанні наголошено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_3, належить до категорії особливо тяжких, підозрюваний ніде не працює, в м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, може переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання наведеним ризикам застосуванням більш м`яких запобіжних заходів.
Зазначене кримінальне провадження № 759/2805/14-к в порядку автоматизованого розподілу було передано на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1, за результатами розгляду якого ухвалою цієї судді від 19 лютого 2014 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 18 квітня 2014 року включно.
Суддя ОСОБА_1, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортом від 18 лютого 2014 року командира взводу № 1 роти № 4 ПКСМ ГУ МВС України в місті Києві лейтенанта міліції Конечного В. Я. ; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 лютого 2014 року; протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року.
Крім того, суддя дійшла висновку, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам. З тих самих підстав слідчим суддею ОСОБА_1 було залишено без задоволення звернення сільського голови та громади с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області (місце реєстрації та проживання ОСОБА_3 ) та заяви народних депутатів України ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про взяття на поруки ОСОБА_3 .
В апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 19 лютого 2014 року оскаржено не було, оскільки 22 лютого 2014 року відповідно до ухвали іншого слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В. В. задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Єльцова А. В. та змінено підозрюваному ОСОБА_3 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 і 178 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), та навести їх у мотивувальній частині ухвали.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, за висновками ВККС вимоги закону суддя ОСОБА_1 не виконала та постановила ухвалу, в якій єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначила тяжкість злочину, інкримінованого підозрюваному ОСОБА_3 . Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_1 не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України, не взяла до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішення від 19 листопада 2012 року у справі "Луценко проти України", від 14 жовтня 2010 року у справі "Хайредінов проти України", а також від 09 липня 2009 року у справі "Мурен проти Німеччини" (Mooren v. Germany), від 27 лютого 2007 року у справі "Нештак проти Словаччини" (Nestak v. Slovakia).
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею ОСОБА_1 вимог національного законодавства та практики ЄСПЛ.
За наведених вище обставин ВРП зазначила, що дисциплінарне провадження щодо позивача проведено ВККС з дотриманням процедури, передбаченої Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI"Про судоустрій і статус суддів" (чинного на момент подачі звернень народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 та відкриття відповідного дисциплінарного провадження), а встановлені Комісією факти щодо допущених суддею ОСОБА_1 істотних порушень законодавства та аналіз дисциплінарної справи свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку та є підставою для її звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, у зв`язку з чим 23 березня 2017 року прийняла рішення № 592/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку".