ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 703/2718/16-ц
Провадження № 14-241цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ в Черкаській області),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Смілянського Об`єднаного управління ПФУ Черкаської області (далі - Смілянське ОУ ПФУ Черкаської області), правонаступником якого є ГУ ПФУ в Черкаській області,
на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року у складі судді Компанійця О. В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Ювшина В. І., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на його користь 3405,00 грн компенсації інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов`язання і трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 640,68 грн.
На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Відповідач відмовився добровільно виконувати вказане рішення суду. Постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року виконана примусово лише в грудні 2015 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 3405,00 грн інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 640,68 грн, а всього - 4045,68 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і три проценти річних за період з 26 серпня 2011 року по 02 грудня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Смілянське ОУ ПФУ Черкаської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Черкаській області, просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, а спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суди в повній мірі не встановили всіх обставин справи, а саме: чи існує зобов`язання між сторонами, чи є це зобов`язання грошовим, чи доведена наявність прострочення виконання зобов`язання.
З рішення суду зобов`язання не виникає, а відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, тому суди безпідставно застосували статтю 625 ЦК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року задоволено клопотання ГУ ПФУ в Черкаській області, залучено ГУ ПФУ в Черкаській області до участі у справі № 703/2718/16-ц як правонаступника Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Суди встановили, що постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського адміністративного апеляційного суду від 23 січня 2013 року апеляційну скаргу Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області відхилено, постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року залишено без змін.
Постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року про стягнення 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди звернуто до примусового виконання у зв`язку з відмовою відповідача добровільно виконати її.
Примусово постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року виконана і кошти сплачені лише 02 грудня 2015 року.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції слід зазначити таке.
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Аналогічна норма закріплена у пункті 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.