ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 289/718/18
Провадження № 14-126цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (далі - ТОВ "Вишевичі"),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Вишевичі"
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року у складі судді Невмержицького І. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди землі та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений ним 19 лютого 2015 року з ТОВ "Вишевичі".
Вимоги обґрунтовував тим, що 19 лютого 2015 року між ним та ТОВ "Вишевичі" укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого він передав товариству у строкове платне користування належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,5558 га з кадастровим номером НОМЕР_1, проте орендну плату відповідач не сплачував, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його дострокового розірвання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладені на нього договором зобов`язання зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для його розірвання.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Вишевичі" задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,5558 га, кадастровий номер НОМЕР_1, від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції по суті спору.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У грудні 2018 року ТОВ "Вишевичі" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, провадження у справі закрити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову та відкриття провадження у справі відносно відповідача порушено провадження про його банкрутство Господарським судом Житомирської області, а тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить до господарської юрисдикції, в межах справи про банкрутство відповідача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди установили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,5558 га з кадастровим номером НОМЕР_1, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.
19 лютого 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ "Вишевичі" уклали договір оренди вище зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 400 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 договору).
Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що орендна плата вноситься у такі строки - до 31.12 поточного року.
Пунктом 29 договору передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (пункт 14 договору).
Згідно з пунктом 39 договору його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однією із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 19 лютого 2015 року з підстав невиконання останнім обовʼязку щодо сплати орендної плати.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 2343-XII), яким останній викладено в новій редакції.