ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 646/14523/15-ц
Провадження № 14-591цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служби України (далі - ДКСУ), Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі міста Харкова (далі - Управління ДКСУ),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ДКСУ
на рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, Управління ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ДКСУ шляхом безспірного списання індексу інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання у сумі 41 539,51 грн, три проценти річних від простроченої суми - 2 852,55 грн, подвійну облікову ставку Національного банку України (далі - НБУ) за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - 45 152,49 грн, а також стягнути солідарно з відповідачів 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, зокрема на її на користь 93 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вказане рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його ухвалення - 30 жовтня 2014 року, проте виконано і кошти сплачені лише 04 листопада 2015 року з простроченням виконання, що є підставою для стягнення сум відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року (суддя Сорока О. П.) позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд керувався тим, що виконання рішень такої категорії справ регулюється Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Вимоги частини другої статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки рішення суду від 30 жовтня 2014 року виконано без прострочення, у порядку черговості відповідно до вимог цього Порядку № 845.
Останнім рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 34 809,18 грн, три проценти річних - 2 181,81 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На обґрунтування висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зробив висновок, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
При цьому суд вважав, що хоч виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року було зупинено до закінчення касаційного провадження ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року за касаційною скаргою представника ДКСУ, проте ОСОБА_1 не повинна нести негативні наслідки від знецінення грошових коштів, які стягнуті на її користь на захист порушеного права.
Суд вважав наявними підстави для стягнення з ДКСУ на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 34 809,18 грн і трьох процентів річних у сумі 2 181,81 грн за період: з дня пред`явлення виконавчого листа до виконання до фактичного виконання рішення суду, тобто з 17 січня до 27 жовтня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Однією з підстав оскарження ДКСУ рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року є порушення правил предметної і суб`єктної юрисдикції, яке, на думку заявника, полягає в тому, що спори, що виникають під час виконання органами ДКСУ рішень у господарських чи цивільних справах, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Оскарження дій органів ДКСУ повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства.
У разі виникнення спорів щодо несвоєчасного виконання рішення суду відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), повинно застосовуватись не положення статті 625 ЦК України, а положення Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI).
Отже, передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди установили, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь, зокрема ОСОБА_1 93 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Рішення набрало законної сили.
17 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДКСУ у Харківській області із виконавчим листом і заявою про виконання рішення суду.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року виконано 27 жовтня 2015 року.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
У позові ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 625 ЦК України, статей 1166, 1167 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення судупросила стягнути:
- з ДКСУ: інфляційні втрати за прострочення виконання основного зобов`язання - 41 539,51 грн; три проценти річних від простроченої суми - 2 852,55 грн; подвійну облікову ставку НБУ за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - 45 152,49 грн;
- солідарно з ДКСУ, Управління ДКСУ - 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції слід зазначити таке.
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду та розгляду справи в судах) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Аналогічна норма закріплена у пункті 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.