ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 396/652/18
Провадження № 14-227цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство "Бобринець-Агро-К" (далі - ПП "Бобринець-Агро-К"),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПП "Бобринець-Агро-К"
на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доПП "Бобринець-Агро-К" про розірвання договору оренди та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір оренди № 12-К земельної ділянки № НОМЕР_1, укладений ним 04 грудня 2010 року з ПП "Бобринець-Агро-К".
Вимоги обґрунтовував тим, що 04 грудня 2010 року між ним та ПП "Бобринець-Агро-К" укладено договір оренди № 12-К земельної ділянки № НОМЕР_1, згідно з яким він передав підприємству у строкове платне користування належну йому на праві власності земельну ділянку площею 5,79 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кропивницької сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, проте орендну плату відповідач систематично не сплачує, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки спір, який виник між сторонами у справі, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 13 вересня 2017 року Господарський суд Київської області порушив справу про банкрутство стосовно ПП "Бобринець-Агро-К", то всі майнові вимоги повинні розглядатися господарським судом, який порушив справу про банкрутство боржника.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовна вимога про розірвання договору заявлена без вимоги про стягнення орендної плати, а тому не є вимогою майнового характеру.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У вересні 2018 року ПП "Бобринець-Агро-К" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про необхідність розгляду спору в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПП "Бобринець-Агро-К", а тому допустив порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, а також відзив та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.