Постанова
Іменем України
09 липня 2019 року
м. Київ
судова справа № 565/75/17
провадження № 51-9306км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Білик Н. В., Щепоткіної В. В.
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Кулаківського К. О.,
захисника Крестинської Л. А.
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали об`єднаного кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12016180050000365 від 02 липня 2016 року та за № 12017180050000310
від 20 травня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Кузнецовська Рівненської області, жителя та зареєстрованого у АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 червня
2010 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 186 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70, ст. 71 цього Кодексу - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років 6 місяців,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника Крестинської Л. А. на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 липня 2018 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 квітня
2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 185 цього Кодексу - на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
3 роки 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України від 26 листопада
2015 року № 838-VIII) постановлено зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення за період із 10 жовтня по 07 грудня
2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 14 вересня 2017 року - по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання про стягнення судових витрат у кримінальному провадженні та про долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи раніше судимим за вчинення злочинів проти власності, вчинив чотири епізоди злочинів тієї ж категорії за таких обставин.
У період із 29 липня по 13 серпня 2016 року в неустановлений час ОСОБА_1 за допомогою відмичок таємно повторно проник до квартири
АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2, звідки викрав належне останній майно на загальну суму 78 106 грн.
27 вересня 2016 року в період із 15:00 по 18:30 ОСОБА_1 у такий же спосіб таємно повторно проник до квартири АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_3, звідки викрав належне останньому майно на суму 735 грн.
20 травня 2017 року приблизно о 06:00 ОСОБА_1 у такий же спосіб таємно повторно проник до квартири
АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_4 . Перебуваючи у цій квартирі,
ОСОБА_1 знайшов сейф, однак не зміг його відчинити, а тому приблизно о 10:00 залишив квартиру, не взявши із собою жодного предмета з майна, належного ОСОБА_4 .
Таким чином, ОСОБА_1 з причин, що не залежали від його волі, не зміг вчинити усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
13 вересня 2017 року приблизно о 10:45 ОСОБА_1 повторно у такий же спосіб з корисливих мотивів таємно проник до належної ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_5 .
Проте під час пошуку в ній матеріальних цінностей ОСОБА_1 був виявлений ОСОБА_5, а тому втік із місця події. Таким чином, ОСОБА_1 з причин, що не залежали від його волі, не зміг вчинити усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він у період із 30 червня по 02 липня 2016 року в неустановлений слідством час у вищезазначений спосіб з корисливих мотивів таємно повторно проник до квартири АДРЕСА_6, яка належить ОСОБА_6, звідки викрав належне останній майно на загальну суму 111 548 грн.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 3
ст. 185 КК України як таємне викрадення майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з огляду на положення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України й сукупності досліджених у судовому засіданні доказів за вказаним епізодом дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав останнього через недоведеність вчинення ним зазначеного злочину.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Крестинська Л. А. просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 , а кримінальне провадження закрити у зв`язку з невстановленням достатніх доказів його винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, посилаючись на неповноту судового слідства, неправильну оцінку доказів, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та на істотне порушення кримінального процесуального закону, захисник вважає, що вирок місцевого суду є незаконним та необґрунтованим.
На думку захисника, ні під час досудового слідства, ні в суді не було здобуто достатніх доказів для безперечного висновку суду про доведеність винуватості
ОСОБА_1 у вчиненні епізодів крадіжок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 поза розумним сумнівом.
Вважає, що місцевий суд безпідставно відхилив доводи сторони захисту про визнання неналежними та недопустимими доказами протоколу обшуку, висновку експерта щодо циліндрового замка, а також відеозапису, що міститься на диску типу СD-RW з маркуванням "PHILIPS" від 13 вересня 2017 року.
На переконання захисника, апеляційний суд формально зазначив у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, та всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.
Крім того, захисник звертає увагу касаційного суду на безпідставне незастосування апеляційним судом до ОСОБА_1 положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Крестинська Л. А. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор вважав, що доводи в касаційній скарзі захисника Крестинської Л. А. є безпідставними, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення -законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому вказаний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи захисника щодо незгоди з наданою судом оцінкою доказів у кримінальному провадженні, а також щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин кримінального провадження з викладенням власної оцінки доказів по суті стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.
За ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно