Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 760/1843/17
провадження № 61-34326св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року у складі головуючого-судді Оксюта Т. Г. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року у складі суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дій щодо складання актів про відсутність на роботі протиправними.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачі, які є співробітниками кафедри охорони праці, промисловості та цивільної безпеки Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", починаючи з 01 липня 2016 року, за вказівкою завідувача кафедри ОСОБА_2 здійснювали протиправні дії та складали акти про його відсутність на роботі, в той час як був відпускний період, крім того ним було подано заяву про звільнення. Відсутність працівника на роботі без поважної причини є грубим порушенням трудової дисципліни і тягне за собою застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани чи звільнення, проте зазначених дій відносно нього вчинено не було, що свідчить про незаконність дій відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів ті обставини, на які послався, як на підставу своїх позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції взагалі не досліджувалися оскаржувані позивачем акти про відсутність його на роботі, а апеляційному суду були представлені недопустимі докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а саме фальсифіковані акти, з якими позивачу не дали ознайомитися. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що через неправдиву інформацію про акти, позивач був звільнений з роботи на два місяці пізніше не після закінчення навчального року, а після закінчення контракту, через що він був позбавлений можливості забрати трудову книжку і працевлаштуватися на нову високооплачувану роботу.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2017 року відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 подали заперечення на касаційну скаргу, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими залишити без змін.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 червня 2018 року справу № 760/1843/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дій щодо складання актів про відсутність на роботі протиправними передано до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді доцента кафедри охорони праці, промисловості та цивільної безпеки Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" у період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2012 року на підставі наказу від 01 вересня 2011 року № 2012-п, з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року на підставі контракту від 01 вересня 2012 року № 337, з 01 вересня 2013 року по 31 серпня 2014 року на підставі додаткової угоди до контракту від 29 серпня 2013 року № 1, з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2016 року на підстав додаткової угоди до контракту від 29 серпня 2015 року № 3.
Наказом від 30 серпня 2016 року № 2101 ОСОБА_1 з 31 серпня 2016 року звільнено з посади доцента кафедри охорони праці, промисловості та цивільної безпеки Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку контракту.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 09 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" про визнання протиправними дій, зобов`язання відмінити наказ про звільнення, зобов`язання звільнити відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та здійснити розрахунок, зобов`язання принести вибачення, - відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.