ПОСТАНОВА
Іменем України
12 липня 2019 року
Київ
справа №826/17679/14
адміністративне провадження №К/9901/9456/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року (головуючий суддя - Шулежко В.П.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Міщук М.С., судді - Бєлова Л.В., Гром Л.М.)
у справі №826/17679/14
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі №0004572201 від 27 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняним товарам у розмірі 5 139 272 грн ш штрафними санкціями - 2 569 636 грн;
- відшкодувати за рахунок Державної податкової інспекції у Дніпровському районі понесені та документально підтверджені витрати ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 487 грн 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Компромісс плюс" підтверджується наданими позивачем первинними документами.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що зміст укладеного між позивачем та ПП "Компромісс плюс" договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків, що свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просило їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначило, що наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність здійснення господарської операції між позивачем та ПП "Компромісс плюс".
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ПП "Компроміс плюс" за квітень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 08.10.2014 №2669/26-53-22-01-2104737111 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 139 272 грн, у тому числі за травень 2014 року на суму 1 741 544 грн, за червень 2014 року на суму 2 917 600 грн, за серпень 2014 року на суму 480 128 грн.
За результатами перевірки та на підставі акту, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.10.2014 №0004572201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 708 908 грн, з яких за основним платежем - 5 139 272 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2 563 636 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Компроміс плюс" не спричинили настання реальних правових наслідків та зміну майнового стану платника податків.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.