ПОСТАНОВА
Іменем України
12 липня 2019 року
Київ
справа №813/5256/13-а
адміністративне провадження №К/9901/8233/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева"
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року (головуючий суддя - Сидор Н.Т.)
та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Багрій В.М., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.)
у справі №813/5256/13-а
за позовом Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева"
до Міністерства доходів і зборів України, Голови Державної податкової служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2011 року Спільне українсько-канадське підприємство "Студія Лева" (далі- Підприємство) звернулося в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність рішення відповідача, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги Підприємства від 11.11.2011 №5326/6/10-2215, поданої в порядку ст. 56 ПК України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані дії та рішення відповідачів відповідають вимогам законодавства.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не розглянуто оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності його вимогам Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 №1001, а саме щодо відповідності змісту його описової, мотивувальної та резолютивної частин встановленим Порядком вимогам.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
24 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 06.07.2011 №2068/1186/1511/04957350 "Про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності", та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 року №0019011511, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання за порушення п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 1 020 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та зазначеним податковим повідомленням - рішенням відповідач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За наслідками розгляду первинної скарги Підприємства, оскаржуване податкове повідомлення рішення лишене без змін, а скарга без задоволення.
Уподальшому, позивач в порядку ст. 56 Податкового кодексу України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" звернувся до Державної податкової служби України та просив:
1) скасувати/анулювати акт від 06.07.2011 року №2068/1186/1511/04957350 "Про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності",
2) скасувати податкове повідомлення-рішення №0019011511 від 25.07.2011;
3) скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги №26727/10/25-005/2188 від 07.10.2011;
4) письмово (на виконання ст. 40 Конституції України та чинного антикорупційного законодавства) повідомити щодо подальшого добровільного виконання ДПІ та її посадовими особами чинних судових рішень, зокрема ухвали місцевого суду Галицького району м. Львова від 19.06.2002, ухвали Конституційного Суду України про закриття провадження по справі за зверненням СП ТзОВ "Студія лева" №1-4/99 (№4-уп/99) від 05.10.1999 та надати інформацію на наступні запитання, що мають безпосереднє відношення до суті даної справи, а саме:
- чи може ДПІ не приймати до уваги (не виконувати) ст. 83.1 та 17.1.8 ПК України?
- чи може система оподаткування (та пов`язані із нею питання) встановлюватися кодексом, а не законом (всупереч ст. 92 Конституції України)?
- чи є камеральною перевірка, яка здійснена не на підставі даних, зазначених в податковій декларації (при відсутності подання податкової декларації ст. 75.1.1 ПК України)?
- чи може здійснюватися перевірка з порушенням терміну на її проведення (ст. 200.10 ПК України)?
- чи може податковий інспектор без наслідків нехтувати стількома (7) нормами Конституції України?
- чи можливо при наданні обґрунтованої відповіді (ст. 40 Конституції України) нехтувати аргументами заявника?
- чи створення державою більш сприятливого (відносно національного) режиму іноземного інвестування є порушенням її зобов`язання щодо створення режиму, який є не менш сприятливим ніж національний?
- чи угода між Україною і Канадою говорить про повний захист "пільг" чи "прав, наданих згідно з законом"?
- чи може ДПІ використовувати будь-які санкції при застосуванні підприємством свого конституційного права на захист (ст. 55 Конституції України)?
5) надати вичерпну інформацію на дане звернення на підставі саме чинного законодавства, а не скасованого (такого, яке втратило чинність - як це ДПІ безпідставно вчинено у відповіді).
6) при наданні інформації та прийнятті рішення по даній справі прийняти до уваги положення чинного Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" №3206-VІ від 07.04.2011 року (зокрема ст. 16, в частині ненадання чи неповноти наданої інформації).
7) письмово повідомити про вчинені по даному зверненню дії та прийняті рішення.
Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 11.11.2011 №5326/6/10-2215 податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 25.07.2011 №0019011511 та рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області від 07.10.2011 №26727/10/25-005/2188 прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а скарга без задоволення.
Вважаючи зазначене рішення таким, що суперечить закону та порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
За положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Право контролюючого органу проводити зокрема камеральні перевірки закріплено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, який серед іншого визначає, що камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 ПК України).
Згідно із п. 86.1 ст. 86 НК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 86.2 ст. 86 ПК України).