ПОСТАНОВА
Іменем України
11 липня 2019 року
Київ
справа №303/5220/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11799/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Єресько Л.О.,Соколова В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року (судді: Сеник Р.П., Хобор Р.Б., Попка Я.С.) у справі за адміністративним позовом Мукачівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області до ОСОБА_1, третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (законного представника) про примусове видворення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
Мукачівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - МРС ГУ ДМС України, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просив прийняти рішення про примусове видворення за межі України громадянина Республіки Айзербайжан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог позовної заяви посилався на те, що ОСОБА_1, в установлений строк, не виконав рішення про примусове повернення від 15 березня 2016 року, яким зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 10 квітня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Мукачівського міскрайонного суду від 12 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення про примусове повернення громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 не виконано в установлений строк з поважних причин, посилаючись на те, що відповідач проживає в Україні більше 15 років разом із дружиною ОСОБА_4 та двома неповнолітніми дітьми, уродженцями України.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не погодився з вказанимвисновком суду першої інстанції, посилаючись на відсутність такої підстави як наявність сім`ї, дітей, які народились та проживають в Україні, визначених частиною першою статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI для заборони примусового видворення ОСОБА_1 з України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаргу обґрунтовує тим, що примусове видворення ОСОБА_1 з України, без права в`їзду на її територію упродовж 5 років, призведе до настання несприятливих наслідків для його дітей які народились та проживають в Україні, через душевні страждання від розлуки з батьком, що є неприпустимим.
Також скаржник вказував, що ОСОБА_1 26 жовтня 2016 року добровільно вже залишив територію України.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року.
15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя-доповідач- Білоус О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя-доповідач Загороднюк А.Г., суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Мукачівським районним сектором Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області 15 березня 2016 року прийнято рішення про повернення з України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення прийняте на підставі приписів статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, так як громадянином Республіки Азербайджан порушені правила перебування на території України.
Одночасно з прийняттям рішення про повернення іноземця з України, останнього притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини 1 статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн.
У зв`язку із самостійним невиконанням ОСОБА_1 рішення від 15 березня 2016 року про повернення з України до 10 квітня 2016 року з дня його прийняття, та посилаючись на відсутність підстав для подальшого законного перебування відповідача на території України, суб`єкт владних повноважень, відповідно до статті 183-7 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб, без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Тобто, держави - учасниці повинні охороняти сім`ю, дитинство, материнство, батьківство та створювати мови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного життя.
Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено, що, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з статтею 4 Сімейного кодексу України кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя. Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання .
Приписами статті 5 Сімейного кодексу України, визначено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Згідно з частиною першою статті 55 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Відповідно до частини першої статті 151 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Нормами статті 151 Сімейного кодексу України до обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини належить: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 291 Цивільного кодексу України, фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Вона не може бути проти власної волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Вона має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У частині третій статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.