ПОСТАНОВА
Іменем України
11 липня 2019 року
Київ
справа №814/2789/16
адміністративне провадження №К/9901/20106/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (судді Потапчук В.О., Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.) у справі № 814/2789/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - Управління МВС), третя особа - Ліквідаційна комісія Управління МВС про стягнення коштів, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Управління МВС, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління МВС, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
- стягнути з Управління МВС на користь позивача суму індексації грошового забезпечення, як компенсаторну виплату гарантовану державою у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг, за період з 01 січня 2008 року по 07 листопада 2015 року в сумі 4 822,34 грн.
- зобов`язати відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення, як компенсаторну виплату гарантовану державою у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг, за період з 01 січня 2008 року по 07 листопада 2015 року в сумі 4 822,34 грн.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з моменту підвищення його посадового окладу (01 січня 2008 року) й до моменту звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з переведення до Національної поліції України (06 листопада 2015 року), нарахування сум індексації грошового забезпечення позивача проводилося не у відповідності до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, а за деякі періоди взагалі не проводилося, що призвело до втрати позивачем частини компенсаторних виплат гарантованих державою у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову - про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає, що Управління МВС безпідставно та в порушення норм чинного законодавства позбавило його права на індексацію грошових доходів у період з 01 січня 2008 року по 07 листопада 2015 року включно, що призвело до втрати частини компенсаторних виплат гарантованих державою. Позивач вказує, що неодноразово судам наводив приклади розгляду аналогічних питань іншими судовими інстанціями, де позивачів не було позбавлено права на справедливий суд та ефективний юридичний захист. Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено надані позивачем пояснення та не зазначено мотивів їх неврахування, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
У запереченнях на касаційну скаргу представник Управління МВС вказує, що судові рішення у цій справ є законними та обґрунтованими, в процесі розгляду справи суди не припустилися порушень норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 жовтня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
31 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 546/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й запереченнях доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що у період з 01 січня 2008 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах в Управлінні МВС.
За цей період позивач отримав 11 670,69 грн індексації грошового забезпечення.
06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнився зі служби в органах внутрішніх справ у зв`язку з переведенням до Національної поліції України.
02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію", пунктом 5 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".
16 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України видано постанову № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", а 30 жовтня 2015 року МВС України видано наказ № 1323 "Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Миколаївській області", пунктом 3 якого встановлено двомісячний строк з дати публікації оголошення про ліквідацію для заяви кредиторам претензій до нього, які подаються в письмовій формі з наданням документів, що їх підтверджують.
06 листопада 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи УМВС України в Миколаївській області (код 08592253).
09 листопада 2015 року у газеті "Рідне Прибужжя", а також на офіційному сайті МВС України оприлюднено оголошення про те, ще вимоги кредиторів приймаються протягом двох місяців з дня публікування оголошення.
Однак, протягом двох місяців ОСОБА_1 з вимогами про виплату йому заборгованості із заробітної плати в частині виплати індексації за період з 01 січня 2008 року по 06 листопада 2015 року не звертався.
10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ліквідаційної комісії Управління МВС із претензією щодо виплати заборгованості грошового забезпечення у частині ненарахованої індексації за період з 01 липня по 06 листопада 2015 року.
Листом від 11 квітня 2016 року № Д-34/05/28-2016 Ліквідаційна комісія Управління МВС повідомила позивачу, що коштів, затверджених в кошторисі на 2015 рік для виплати індексації грошових доходів, вистачило на перше півріччя 2015 року. З метою недопущення виникнення заборгованості з виплати грошового забезпечення та заробітної плати індексація грошових доходів у другому півріччі 2015 року не проводилася.
06 липня 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Ліквідаційної комісії Управління МВС із претензією щодо нарахування та виплати індексації за вказаний період.
Листом від 29 липня 2016 року № Д-84/05/28-2016 Ліквідаційна комісія УМВС України відмовила ОСОБА_1 у задоволенні претензії з тих же підстав, що викладені у листі від 11 квітня 2016 року.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки Управління МВС перебуває в процесі ліквідації з 06 листопада 2015 року, то існують певні особливості щодо розгляду претензій до юридичної особи, яка ліквідується. Однак, ОСОБА_1 не оскаржив у наданий законодавством місячний строк повідомлення Ліквідаційної комісії Управління МВС про невизнання його кредиторських вимог за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2015 року, більше того, він з такою претензією взагалі не звертався, тому відповідно до вимог частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України такі вимоги вважаються погашеними.
Що стосується виплати позивачу індексації за період з 01 липня по 06 листопада 2015 року, то суди зазначили, що Кабінетом Міністрів України рішення про затвердження особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення на 2015 рік не приймалося, унаслідок чого грошові кошти на виплату індексації заробітної плати не виділялися. З огляду на це, суди дійшли висновку про правомірність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.
Як видно з оскаржуваних судових рішень, суди відмовили позивачу в задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2015 року посилаючись на те, що ОСОБА_1 у своїй претензії до Ліквідаційної комісії Управління МВС не заявляв такі кредиторські вимоги.
Таких висновків суди дійшли виходячи із приписів частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України та на підставі наказу МВС від 30 жовтня 2015 року № 1323.
Колегія суддів вважає, що в цій частині суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.
Так, у період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ був чинний Закон України "Про міліцію", за правилами статті 19 якого форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.