ПОСТАНОВА
Іменем України
11 липня 2019 року
Київ
справа №826/8344/15
адміністративне провадження №К/9901/9599/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року (судді Добрянська Я.І., Нагорянський С.І., Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року ( Літвіна Н .М ., Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.) у справі №826/8344/15 за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №265-15 від 03 квітня 2015 року;
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідачем не було звернуто увагу на те, що позивач відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначає, що є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом своєї держави у зв`язку з побоюваннями переслідування з боку органів державної влади Російської Федерації у зв`язку зі своїми опозиційними поглядами та політичними переконаннями, зважаючи, зокрема, на сфабриковану у країні громадянства кримінальну справу, а також незаконні кримінальні переслідування по час звернення із цим позовом до суду. Позивач, також, зазначає про участь у Революції Гідності в Україні та існування у нього політичної опозиції щодо провладного режиму Російської Федерації, що, на його переконання, свідчить про об`єктивність та ґрунтовність його побоювань стати жертвою переслідувань на батьківщині.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 03 квітня 2015 року №265-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та зобов`язано повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Скаргу мотивує тим, що ним були належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і тому на підставі Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначає, що ненадання позивачем задокументованих доказів наявності переслідувань в країні громадянської належності та враховуючи, що процедура притягнення заявника до кримінальної відповідальності знаходиться виключно в компетенції правоохоронних структур, бажання шукача уникнути кримінальної відповідальності на території Російської Федерації не може бути розглянутим в якості підстав для набуття міжнародного захисту в Україні.
Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 10 березня 2016 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ДМС України.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М.(суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 531/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суди попередніх інстанцій установили, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Москва Російської Федерації, одружений, за національністю - єврей, за віросповіданням - іудей, паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 .
01 серпня 2009 року позивач легально залишив Російську Федерацію, виїхавши автомобілем з Москви у напрямку Бєлгород - Каховка до України, перетнувши кордон 02 серпня 2009 року. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально, до міграційних органів України та інших країн не звертався.
09 вересня 2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості підстав для виїзду з останньої країни постійного місця проживання вказував політичні погляди, заняття трудовою діяльністю, також зазначав, що перебував у членстві політичної партії "Єдина Росія". Позивачем, зауважено, що до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо, причетним у країні громадянської належності він не був, заходи адміністративного впливу до нього не застосовувались.
Державною міграційною службою України 03 квітня 2015 року стосовно позивача прийнято рішення № 265-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні, про що позивачу направлено повідомлення.
Вважаючи таке рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем при розгляді заяви позивача не було проведено належної перевірки та аналізу ситуації, яка має місце в країні походження, наведених заявником обставин та наданих доказів, а отже прийнято необґрунтоване та передчасне рішення.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зараз і надалі - Закон №3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Приписами статті 6 Закону № 3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.