ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2019 року
м. Київ
справа № 916/1645/18
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року Одеське обласне управління АТ Ощадбанк Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 85,3 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м., що належить Одеській міській раді згідно з рішенням суду про визнання цієї квартири відумерлою спадщиною.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2018 (суддя Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (судді Савицький Я.Ф., Колоколов С.І., Разюк Г.П.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.
Так, скаржник зазначає, що: судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки не виконано жодним боржником, тому помилковими є висновки судів про намагання позивача повторно звернути стягнення на майно; строк пред`явлення відповідного судового наказу до примусового виконання обчислюється не з моменту прийняття рішення суду про звернення стягнення та видачі відповідного виконавчого документа, а з дати завершення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконати. Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08.05.2018 визнана власником відумерлого майна і згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" є новим іпотекодавцем в силу прямої вказівки Закону, а не в порядку спадкування.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.07.2019.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2008 між позивачем (Банком) та ОСОБА_2 (позичальником) укладено кредитний договір №1801/0309, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 198 593,00 євро зі сплатою 12% річних із терміном повернення до 05.03.2028.
Одночасно в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем) (майновим поручителем) укладено іпотечний договір № 357, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 85,3 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.
18.11.2009 Малиновський районний суд міста Одеси рішенням у справі №2-4520/2009 стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку 2 175 142,70 грн. заборгованості за кредитним договором. У резолютивній частині вказаного рішення встановлено порядок його виконання: шляхом звернення стягнення на заставлене майно, в тому числі і на спірну квартиру.
Вказане судове рішення виконано не було, виконавчий документ повернуто позивачу 26.12.2016 у зв`язку з неможливістю його примусового виконання через відсутність у боржника майна.
Також судами встановлено, що після смерті поручителя позивач звернувся із заявою кредитора до нотаріальної контори. Нотаріальною конторою заведено спадкову справу №560/2013 та повідомлено, що 31.07.2018 брат та сестра померлого відмовились від спадщини.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08.05.2018 у справі №522/15066/17 за заявою Банку визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, що відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, квартиру передано у власність територіальної громади Одеської міської ради.
Посилаючись на ті обставини, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси у справі №2-4520/2009 виконано не було, а право власності на квартиру перейшло до Одеської міської ради, Банк звернувся з цим позовом до господарського суду.
Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій зазначили, що:
- в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №136795504 міститься інформація про розірвання іпотечного договору 31.01.2014 та припинення права власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2014;
- 28.11.2012 закінчився трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа з примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2009 у справі № 2-4520/2009, встановлений у п. 1. ч. 1. ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на 28 листопада 2009 року), при цьому позивачем не надано доказів пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-4520/2009, не зазначено поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання після закінчення визначеного законом трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;
- щодо наданого позивачем листа Чорноморського міського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 27.09.2018, зі змісту якого видно, що виконавчий документ №2-4520/2009 неодноразово перебував на виконанні, але 29.12.2016 відповідне виконавче провадження завершено у зв`язку з відсутністю у боржника майна, то суди обох інстанцій його відхилили, оскільки за їх висновками такий виконавчий документ видавався з метою стягнення з ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 865, 00 гривень, а не основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 175 142,70 гривень.