ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16436/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 [колегія суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.]
зі справи № 910/16436/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - Товариство)
до Національного банку України (далі - НБУ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банк,
про визнання правочину недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до НБУ про визнання недійсним іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, укладеного між НБУ і Товариством, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим № 407 (далі - Іпотечний договір).
1.2. Позовна заява мотивована тим, що Іпотечний договір сторони уклали з порушенням вимог статті 18 Закону України "Про іпотеку" і не закріпили в договорі розмір основного зобов`язання, тобто зобов`язання Банку за кредитним договором від 03.03.2009 № 19. Крім того, передача майна позивача в іпотеку НБУ повинна була відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками Товариства.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2019 (суддя Привалов А.І.) подання позовної заяви Товариством у справі № 910/16436/18 визнано зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі, який має очевидно штучний характер, у зв`язку з чим позовну заяву Товариства залишено без розгляду відповідно до частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 скасовано, справу передано на розгляд господарського суду міста Києва.
2.3. Прийнята зі справи постанова мотивована тим, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Банк, посилаючись на порушення Північним апеляційним господарським судом норм процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 - залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову.
4.2. Апеляційний господарський суд не дав оцінки обставинам, які загалом відображають мотиви і мету поведінки позивача - затягнути розгляд судових справ, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству.
4.3. Тлумачення положень пункту 3 частини другої статті 43 ГПК України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.
5. Доводи інших учасників справи
НБУ і Товариство своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. НБУ (кредитор) і Банком (позичальник) укладено кредитний договір від 03.03.2009 № 19 (далі - Кредитний договір).
6.2. На забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором між НБУ (іпотекодержатель) і Товариством (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.
6.3. У зв`язку з неналежним виконанням Банком умов Кредитного договору та невиконанням Товариством обов`язку за Іпотечним договором НБУ 04.06.2018 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банку, про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.
За зазначеною позовною заявою господарський суд Івано-Франківської області 06.06.2018 відкрив провадження зі справи № 909/474/18.
6.4. У подальшому Товариство подало позов про розірвання низки іпотечних договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні Іпотечного договору.
Господарський суд міста Києва 22.06.2018 відкрив провадження зі справи № 910/7913/18 за позовом Товариства про розірвання іпотечних договорів.
6.5. 06.12.2018 Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору, за яким 11.12.2018 відкрито провадження зі справи.
Суд першої інстанції, залишаючи зазначену позовну заяву без розгляду, виходив з того, що:
вимога Товариства про розірвання Іпотечного договору, яка пред`явлена у межах справи № 910/7913/18, свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, оскільки в розумінні частини другої статті 653 ЦК України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду;
водночас позивач звернувся до господарського суду з новими позовними вимогами у справі № 910/16436/18 про визнання Іпотечного договору недійсним, які за своєю суттю призводять до інших правових наслідків. Тобто неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення;
за висновком суду, зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються Товариством у межах справ № 910/7913/18 та № 910/16436/18, і такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі про визнання Іпотечного договору недійсним, який має очевидно штучний характер, оскільки питання правомірності Іпотечного договору підлягає обов`язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та № 909/474/18.
6.6. Апеляційний господарський суд додатково встановив:
подача Товариством окремого позову зі справи № 910/7913/18 про розірвання низки іпотечних договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, є реалізацією його права на судовий захист зазначеним способом;
у свою чергу, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета цього позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки;
норми ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи, навіть з посиланням на спір про визнання Іпотечного договору розірваним;
самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність залишення названого позову без розгляду є помилковим.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
7.1. ГПК України:
частини перша і друга статті 2:
- завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави;
- суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;