ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18 (провадження № 11-1481заі18)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
Короткий виклад історії справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправними дії ВРП щодо відмови у задоволенні її заяви про звільнення з посади судді Великобагачанського районного суду Полтавської області у відставку;
- скасувати рішення ВРП від 4 вересня 2018 року № 28089/0/15-18 «Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Великобагачанського районного суду Полтавської області у відставку» (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення);
- зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 від 7 серпня 2018 року про звільнення з посади судді Великобагачанського районного суду Полтавської області у відставку з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», зі змінами, які набрали чинності 5 серпня 2018 року (далі - Закон № 1402-VIII).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з прийняттям Закону України від 7 червня 2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2447-VIII), який набрав чинності 5 серпня 2018 року, й у зв`язку з прийняттям якого внесені зміни до статті 137 Закону № 1402-VII, вона має необхідний стаж роботи, який дає їй право на відставку. Однак ВРП оскаржуваним рішенням відмовила їй у задоволенні заяви про звільнення з посади судді Великобагачанського районного суду Полтавської області у відставку.
ОСОБА_1 вказувала, що оскаржувані дії та рішення відповідача є протиправними, оскільки порушують принцип рівності громадян перед законом, є дискримінаційними та такими, що порушують її права.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване правильністю висновків ВРП про відсутність у ОСОБА_1 необхідного стажу роботи на посаді судді для звільнення судді у відставку.
За висновками цього суду, оскільки на день обрання ОСОБА_1 суддею робота на посадах нотаріуса, адвоката, юриста районної державної адміністрації та секретаріату районної ради народних депутатів, про зарахування стажу якої просила позивачка, не визначалася як стаж, що дає право на відставку, то ВРП дійшла обґрунтованого висновку про відсутність у неї стажу, необхідного для звільнення у відставку.
Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково трьох років роботи у сфері права.
Такий висновок обґрунтовується тим, що відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до ВРП із заявою про відставку, додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягав зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право на призначення на посаду судді, а частиною першою статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді (далі - Закон № 2862-ХІІ), передбачено, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як три роки.
Водночас незарахування відповідачем зазначеного періоду не спростовує висновку ВРП про відсутність у ОСОБА_1 необхідного стажу роботи, що дає право на відставку судді.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року - без зміни.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції і частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII розтлумачила таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
На момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Закон № 2862-ХІІ не передбачав зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, як і не передбачав цього Закон № 1402-VIII на дату набрання ним чинності.
За приписами пункту 2 частини першої статті 15 та частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ на момент зайняття посади судді у ОСОБА_1 не могло бути законних очікувань на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фізичну неможливість відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади (2002 рік) до досягнення нею 65-річного віку (2018 рік). Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили у позивачки таких законних очікувань.
Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 5 січня 2017 року, пункт 34 розділу XII Закону № 1402-VIII доповнено абзацом четвертим про збереження для суддів, призначених чи обраних на посаду до набрання чинності цим Законом, визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Зазначена норма закону не призвела до погіршення правового становища ОСОБА_1
Законом № 2447-VIII, який набрав чинності 5 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII прозараховування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Ця норма закону привела до покращення правового становища ОСОБА_1 , оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.
За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді також її стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ - тобто трьох років. На думку суддів, зазначене не свідчить про неправомірність оскаржуваного рішення з огляду на відсутність у ОСОБА_1 двадцяти років стражу роботи на посаді судді, необхідного для її звільнення у відставку.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року
№ 1-рп/99 положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Відповідно до частини четвертої статті 3 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
За таких обставин не можна погодитись із висновками як суду першої інстанції, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими на підставі абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді підлягає зарахуванню лиш три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, які визначені відповідно до вимог частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ, що були передбачені цим Законом як