ПОСТАНОВА
Іменем України
10 липня 2019 року
Київ
справа №824/137/16-а
адміністративне провадження №К/9901/14444/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Желєзного І.В., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Буковина" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.04.2016 (головуючий суддя: Лелюк О.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 (головуючий суддя: Боровицький О.А., судді: Сапальова Т.В., Матохнюк Д.Б.) у справі №824/137/16-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК", Реєстраційної служби Заставнівського районного управління юстиції, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Буковина" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Чернівецької регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК", Реєстраційної служби Заставнівського районного управління юстиції, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Буковина" (далі - ТОВ "Мрія Буковина"), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
визнати протиправною дію щодо державної реєстрації та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 01.11.2007 №18, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4 АА000899, та вчинений запис за №040781300050, проведений Чернівецькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК";
зобов`язати реєстраційну службу Заставнівського районного управління юстиції Чернівецької області внести запис до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації договору оренди землі від 01.11.2007 №18, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4 АА000899, та вчинений запис за №040781300050.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про невідповідність договору оренди земельної ділянки вимогам законодавства.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.04.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано проведену Чернівецькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" державну реєстрацію договору оренди землі від 01.11.2007 №18, що зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4 АА000899 та вчинений запис за №040781300050. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірному випадку орган державної реєстрації мав би перевірити договір оренди на відповідність його вимогам законодавства та у випадку невідповідності його нормативно-правовим документам відмовити у державній реєстрації. У той же час, договір не відповідає установленим законодавцем вимогам, а саме: не містить істотних умов договору.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 29.06.2016 ТОВ "Мрія Буковина" подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги третя особа посилалась на відповідність договору вимогам законодавства. Окремо скаржник вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, наслідком чого повинно бути залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Учасники справи правом на подання відзиву не скористались.
Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст. 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Мрія Буковина" укладено договір оренди землі від 01.11.2007 №18, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в с. Боянчук. В договорі зазначено, що такий підлягає реєстрації в місцевому органі державної реєстрації.
27.12.2007 Чернівецькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" проведено державну реєстрацію договору оренди землі від 01.11.2007 №18. Договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4 АА000899, про що вчинено запис за №040781300050.
Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Вимогами у цій справі є визнання протиправною та скасування реєстрації права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням права власності позивача на цю земельну ділянку.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у зазначеній редакції).