Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 175/5002/16-ц
провадження № 61-40086св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки та поруки.
Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2006 року між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладені кредитний договір № DNHDGK00000330, договір іпотеки
№ DNHDGK00000330 та договір поруки № DNHDGK00000330. Зазначені кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки укладені з порушенням чинного законодавства України, а тому мають бути визнані судом недійсними.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати кредитний договір від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 - недійсним, визнати договір іпотеки від 04 серпня 2006 року
№ DNHDGK00000330 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 - недійсним, визнати договір поруки від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 - недійсним.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що кредитний договір містить істотні умови договору, отже, позичальник був належним чином ознайомлений з умовами підписання кредитного договору та погодився на такі умови, про що свідчить підпис позивача на кожному аркуші спірного договору. Так само, позивач був належним чином ознайомлений з умовами підписання договору поруки та погодився на такі умови, про що свідчить його підпис на спірному договорі. Крім того, протягом тривалого часу позивач сплачував передбачені договором платежі, тобто погодився з усіма умовами цього договору і добровільно їх виконував.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано кредитний договір від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 - недійсним. Визнано договір іпотеки
від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 - недійсним. У частині визнання недійсним договору поруки
від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330/1, що укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що банк приховав важливу інформацію про умови кредитування, що призвело до порушення прав позичальника, як споживача фінансових послуг, його обману, та зайвих витрат, оскільки позичальнику не було повідомлено про сукупну вартість кредиту у зв`язку із чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати за кредитом та доцільність його отримання. Оскільки іпотечний договір є похідним від кредитного договору, то такий договір також підлягає визнанню недійсним. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено, що спірний договір звужує чи порушує його права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд мотивував своє рішення виключно наявністю висновку експертного економічного дослідження від 04 лютого 2016 року № 70/36-05, проте такий висновок не є висновком у розумінні статей 76, 102 ЦПК України та не може бути належним, допустимим та достовірним доказом у справі, оскільки усі розрахунки експертом зроблені виключно на підставі документів, наданих позивачем, який є зацікавленою стороною, тобто об`єктивність та достовірність таких розрахунків викликає обґрунтовані сумніви, а тому такі розрахунки експерта не можуть бути покладені в основу судового рішення. Отже, укладаючи кредитний договір сторони домовились про нарахування відсотків саме виходячи з формули "360 днів у році", що не заборонено жодним нормативно-правовим актом, а тому нарахування банком відсотків за узгодженою сторонами формулою у будь-якому разі не може свідчити про які-небудь порушення зі сторони банку, а навпаки підтверджує виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором.
У жовтні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргуПАТ КБ "ПриватБанк", у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 20 травня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 04 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір № DNHDGK00000330, відповідно до якого банком надані у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності грошові кошти готівкою через касу у сумі 59 524,00 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту 03 серпня 2021 року, а також 9 372,72 доларів США на сплату страхових платежів.
На забезпечення зобов`язання за кредитним договором, 04 серпня 2006 року між позичальником та банком укладений договір іпотеки № DNHDGK00000330, відповідно до умов якого позичальник передав, а банк прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Також на забезпечення зобов`язань за кредитним договором 04 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № DNHDGK00000330 відповідно до якого поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому розмірі, що і позичальник.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір від 04 серпня 2006 року № DNHDGK00000330 містить істотні умови договору, а отже, позичальник був належним чином ознайомлений з умовами підписання кредитного договору та погодився на такі умови, про що свідчить підпис позивача на кожному аркуші спірного договору. Також позивач був належним чином ознайомлений з умовами договору поруки та погодився на такі умови, про що свідчить його підпис на спірному договорі. Крім того, протягом часу позивач сплачував передбачені договором платежі, що свідчить про те, що він був ознайомлений з усіма умовами цього договору і добровільно погодився їх виконувати. Подальші послідовні та узгоджені дії позивача, який отримав кредит ще у серпні 2006 року і до суду щодо оскарження кредитного договору не звертався, свідчать про визнання ним кредитного договору, як такого, що відповідає вимогам закону та його волевиявленню, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, то і відсутні підстави для визнання недійсними договорів поруки та іпотеки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що банк приховав важливу інформацію про умови кредитування, що призвело до порушення прав позичальника, як споживача фінансових послуг, його обману, та зайвих витрат, оскільки позичальнику повідомлено про сукупну вартість кредиту у зв`язку із чим, ОСОБА_1 був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати за кредитом та доцільність його отримання. Оскільки іпотечний договір є похідним від кредитного договору, то такий договір також підлягає визнанню недійсним.
Проте із вказаним висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися з огляду на таке.