Постанова
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
справа № 466/4412/15-ц
провадження № 61-37654 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 15 березня 2016 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Левика Я. А., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
На обгрунтування позовних вимог зазначали, що 09 грудня 2011 року близько
21 год. 00 хв. на автодорозі між с. Скнилів та с. Басівка Пустомитівського району Львівської області відповідач ОСОБА_5, керуючи автомобілем "ЗАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою старшого слідчого відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі ВР ДТП СУ ГУ МВС України у Львівській області) Сас М. В. від 05 березня 2015 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Посилаючись на те, що внаслідок загибелі ОСОБА_6 позивачам та малолітнім дітям загиблого завдано майнової та моральної шкоди, просили стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на виготовлення надгробного пам`ятника у розмірі 32 357,00 грн, доставку надмогильної споруди -
1 606,50 грн, придбання ритуальних товарів - 2 661,00 грн, а всього -
36 624,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та 40 498,50 грн щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника
ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та 55 114,50 грн. щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та
44 457,00 грн щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 71 936,49 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі їх законного представника ОСОБА_1 по 90 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_4 - 80 000,00 грн.
Короткий зміст рішень попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на виготовлення надгробного пам`ятника у розмірі 32 357,00 грн, витрати на доставку надмогильної споруди у розмірі 1 606,50 грн, витрати на придбання ритуальних товарів у розмірі 2 661,00 грн, а всього 36 624,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, одноразово у розмірі 10 219,10 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю особи.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент ДТП
ОСОБА_5 керував автомобілем "ЗАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1, доказів на підтвердження того, що ДТП відбулася внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого досудовим слідством не встановлено, а тому обов`язок відшкодування шкоди покладається на відповідача. На момент ДТП ОСОБА_6 не працював, а тому відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування понесених нею витрат у зв`язку із смертю ОСОБА_6 у розмірі 36 624,50 грн є обгрунтованими.
Право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_6, мають малолітні діти, які були на його утриманні: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дружина ОСОБА_1 та мати ОСОБА_4 . Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. З огляду на складне матеріальне становище, неможливість
ОСОБА_1 працювати у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за малолітніми дітьми, суд дійшов висновку, що сума відшкодування на користь позивача ОСОБА_1 та її дітей підлягає стягненню з ОСОБА_5 одноразово за три роки наперед від дня смерті ОСОБА_6 У задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, на майбутні періоди, суд відмовив з огляду на матеріальне становище відповідача та не надання позивачами доказів на підтвердження вимоги про стягнення додаткових витрат наперед, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, зокрема висновку відповідної лікарської експертизи, необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
Ураховуючи характер, обсяг та тривалість моральних страждань позивачів та дітей померлого та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року апеляційні скарги представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1, ОСОБА_4 - ОСОБА_7, ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_4 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 17 000,00 грн на відшкодування витрат на виготовлення надгробного пам`ятника та 26 661,00 грн на придбання ритуальних товарів, а всього 19 661,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, 40 498,50 грн щомісячними платежами по
304,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, 55 114,50 грн щомісячними платежами по 304,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6, 44 457,00 грн щомісячними платежами по 304,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від
15 березня 2016 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5, як володілець джерела підвищеної небезпеки, на якого закон покладає обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили, не довів, що потерпілий ОСОБА_6 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, а тому він зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану смертю потерпілого. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування шкоди одноразово у розмірі по 10 219,10 грн на кожного, за три роки наперед від дня смерті ОСОБА_6, який визначено відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 не працював. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача щомісячних платежів на користь дружини померлого до досягнення наймолодшою дитиною 14 років та на користь дітей до досягнення ними 18 років, оскільки такий висновок суду суперечить вимогам частин першої та другої статті 1200 ЦК України, якими передбачено відшкодування винною особою шкоди, завданої смертю годувальника, посилання суду першої інстанції на обгрунтування відмови у задоволенні таких вимог на частину першу статті 1195 ЦК України є помилковим.
Оскільки факт загибелі ОСОБА_6 спричинив моральні страждання не лише дружині, а і матері померлого та його малолітнім дітям, апеляційний суд, з урахуванням обставин загибелі ОСОБА_6, зокрема відсутності технічної можливості ОСОБА_5 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_6 шляхом застосування екстреного гальмування, а також вимог розумності та справедливості, вважав обгрунтованими вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_6, у розмірі по 10 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за шкоду, завдану смертю потерпілого ОСОБА_6 у зв`язку із умислом потерпілого, апеляційний суд відхилив, як безпідставні, за недоведеністю наявністю умислу потерпілого.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2018 року виправлено описку, допущену в третьому абзаці резолютивної частини постанови Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року, щодо розміру коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на придбання ритуальних товарів, "2 661,00 грн" замість неправильно зазначеного у резолютивній частині постанови суми "26 661,00 грн".
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 15 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували фактичні обставини встановлені постановою про закриття кримінального провадження від 05 березня 2015 року по факту ДТП, що сталася 09 грудня 2011 року, внаслідок якої ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, несумісні із життям та помер через декілька днів у лікарні. Постановою встановлено, що потерпілий йшов у попутному напрямку по правому краю проїзної частини дороги, спиною по відношенню до руху автомобіля. Коли його автомобіль наблизився до потерпілого, той несподівано змістився вліво на проїзну частину дороги, а тому оскільки відстань між автомобілем та пішоходом була невеликою, він не зміг уникнути наїзду на нього. Кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Відповідно до висновку повторної автотехнічної експертизи від 08 липня
2013 року, причиною настання ДТП з технічної точки зору, стали дії пішохода ОСОБА_6, який, змінивши напрямок руху, вийшов на траєкторію руху автомобіля на такій відстані, що позбавило технічної можливості уникнути наїзду на нього шляхом застосування своєчасного гальмування.
З огляду на те, що на той час по проїзній частині дороги рухався лише його автомобіль, вважав, що ОСОБА_6 умисно дочекався, коли його автомобіль майже впритул під`їде до нього, різко кинувся під колеса автомобіля, а тому у діях потерпілого наявний умисел на настання тяжких наслідків, у зв`язку з чим відсутня його вина у загибелі ОСОБА_6, а відтак суди попередніх інстанції безпідставно не застосували положення частини п`ятої статті 1187 ЦК України, відповідно до якої він звільняється від відповідальності за заподіяну шкоду, завдану внаслідок умислу потерпілого.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з наступних підстав.