Постанова
Іменем України
08 липня 2019 року
м. Київ
справа № 548/1459/16-ц
провадження № 61-18100св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Відділ культури і туризму Хорольської районної державної адміністрації, Хорольський початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 березня 2017 року у складі судді Городівського О. А. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу культури і туризму Хорольської районної державної адміністрації (далі - Відділ культури і туризму Хорольської РДА), Хорольського початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу про стягнення середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з 20 квітня 2007 року по 21 вересня 2012 року працювала в Хорольському початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі на посаді викладача з хореографії. При звільненні їй не виплачено заробітну плату, що підтверджується актами перевірок контролюючих органів та висновками судів. Остаточно кошти при звільненні були перераховані на її банківський рахунок 29 квітня 2013 року, що вказує на порушення роботодавцем положень статті 116 КЗпП України під час її звільнення.
Посилаючись на викладене, позивач просила поновити їй строк для звернення до суду із цим позовом, стягнути з Відділу культури і туризму Хорольської РДА на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17 582,28 грн за період із 21 вересня 2012 року до дня фактичного повного розрахунку - 29 квітня 2013 року.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що порушення прав позивача розпочалось у момент її звільнення 21 вересня 2012 року та припинилось 23 травня 2013 року, коли їй сплачено всі суми грошових коштів, які підлягали до виплати у зв`язку зі звільненням. Із позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду 27 вересня 2016 року тобто поза межами строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову. Враховуючи значний термін протягом якого позивач та її представники, які мали належно посвідчені доручення не звертались до суду із позовною заявою про захист її прав, а також наявність протягом цього терміну іншої цивільної справи між тими самими сторонами з приводу виплат коштів при звільненні, розгляд якої закінчено в листопаді 2015 року, суд не вбачає поважних причин для поновлення строку ОСОБА_1 на звернення до суду.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 пропущений визначений законодавством тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, а наведені нею підстави для його пропуску не є поважними.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що відповідно до мети цієї Конвенції про захист заробітної плати № 95 термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу. У квітні-травні 2015 року ОСОБА_1 перебувала в Україні, посвідчувала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , зверталась до Хорольського початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу із заявами про надання довідок про нараховані їй доходи. При цьому, правом на захист своїх прав та інтересів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вона не скористалась.
У вересні 2017 року Хорольський початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із цим позовом.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - бе