П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/5117/17
Провадження № 11-1388заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Голови Верховної Ради України та Верховної Ради України на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 листопада 2018 року (судді Пасічник С. С., Васильєва І. А., Ханова В. В., Юрченко В. П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь 236 544 грн, з яких 187 213,41 грн - сума недонарахованої і недовиплаченої заробітної плати в період з січня 2015 року по березень 2016 року та 49 331 грн - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період із січня 2015 року по квітень 2017 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, відмовив у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи позивач просив суд визнати дії Голови Верховної Ради України VII скликання ОСОБА_2 (з 22 лютого по 27 листопада 2014 року) щодо прийняття розпорядження від 20 серпня 2014 року № 581 та Голови Верховної Ради України VIIІ скликання ОСОБА_3 (з 27 листопада 2014 року по 14 квітня 2016 року) щодо прийняття розпоряджень від 28 січня 2015 року № 72 та від 16 квітня 2015 року № 558 протиправними; стягнути з Апарату Верховної Ради України на його користь 226 149,08 грн, з яких 187 213,41 грн - сума недонарахованих і недовиплачених коштів в період з січня 2015 року по березень 2016 року та 38 935,67 грн - сума приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року по січень 2018 року).
Ураховуючи заяву позивача про збільшення позовних вимог та відповідно до позиції, викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року, в якій зазначалось, що Окружним адміністративним судом міста Києві при вирішенні справи по суті неправильно визначено відповідача - Апарат Верховної Ради України, хоча такий, у силу своїх повноважень, здійснював лише забезпечення діяльності Верховної Ради України, а також клопотання сторін, заявлені в судовому засіданні 17 вересня 2018 року, Окружний адміністративний суд міста Києва визначив належних відповідачів - Голову Верховної Ради України та Верховну Раду України. Оскільки відповідно до статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) справи з приводу оскарження актів, дій та бездіяльності Верховної Ради України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів, тому ухвалою від 9 жовтня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва передав адміністративну справу № 826/5117/17 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 листопада 2018 року передав справу на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва, мотивуючи це тим, що позовна заява подана з приводу оскарження дій Голови Верховної Ради України щодо прийняття розпоряджень, а також стягнення коштів (заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції)), що, однак, у розумінні наведених законодавчих приписів, незважаючи на наявність серед суб`єктного складу учасників справи Верховної Ради України, не зумовлює розгляд цієї справи Верховним Судом як судом першої інстанції.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Голова Верховної Ради України та Верховна Рада України з підстав порушення судом процесуальних вимог щодо підсудності, неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання щодо подальшого розгляду цієї справи Окружним адміністративним судом міста Києва, подали апеляційну скаргу, в якій порушують питання про скасування незаконної, на їхню думку, ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направлення справи до цього ж суду для продовження розгляду.
На обґрунтування апеляційної скарги Голова Верховної Ради України та Верховна Рада України зазначили, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов помилкового висновку про необхідність повернення цієї справи на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва, мотивуючи це тим, що належним відповідачем у справі є Голова Верховної Ради України та Верховна Рада України, оскільки саме до їх повноважень належить прийняття рішень щодо визначення розміру посадових окладів та розрахунку заробітної плати народних депутатів України. Крім того, скаржники зазначають, що суд допустив порушення частин першої та другої статті 30 КАС, оскільки вказаними нормами передбачено, що спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом до якого вона надіслана.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить Велику Палату Верховного Суду розглянути справу та прийняти рішення, яке забезпечить єдність практики.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 29 КАС суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Водночас за змістом частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАС.
Згідно з положеннями пунктів 1 та 2 частини першої вказаної статті КАС її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Статтею 75 Конституції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Цій статті Основного Закону України у взаємозв`язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, згідно з пунктом 1 резолютивної частини якого положення статті 75 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
Зважаючи на викладене, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а саме: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України як єдиного колегіального органу законодавчої влади.
Визначений законодавцем перелік підстав та умов, а також предметних критеріїв та вимог щодо суб`єктного складу учасників справи, за яких адміністративна справа підлягає розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції, є вичерпним і остаточним та розширеному тлумаченню не підлягає.