П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/70/19
Провадження № 11-259заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року (суддя Коваленко Н. В.) у справі № 9901/70/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні та
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка П. О., у якому просив:
- встановити відсутність, як зазначив позивач, "наявності та компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень у Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні", а саме таких його правових статусів: органу державної влади в Україні; суб`єкта владних повноважень; посадової особи; глави держави, державного службовця; особи за цивільними відносинами, її правоздатності та дієздатності, а також наявності трудових відносин на виборній посаді;
- прийняти рішення про конституційне подання Верховного Суду України до Конституційного Суду України про тлумачення статей 8, 9, 102-112 Конституції України щодо "наявності та компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні", а саме таких його правових статусів: органу державної влади в Україні; суб`єкта владних повноважень; посадової особи; глави держави, державного службовця; особи за цивільними відносинами, її правоздатності та дієздатності, а також наявності трудових відносин на виборній посаді.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху на підставі частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з тим, що вона не відповідає вимогам статей 160, 161 цього Кодексу. Зі змісту вказаної ухвали на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 необхідно: уточнити зміст позовних вимог і викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, та обґрунтувати порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів. Установлено ОСОБА_1 10-денний строк з моменту отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків позовної заяви.
25 лютого 2019 року позивач на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху подав заяву, в якій зазначив, що не наводить конкретних доказів та обставин про дії та бездіяльність, а також про нормативно-правові акти Президента України, оскільки вони не оскаржуються і не є предметом позову в цій справі. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд установити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні відповідно до повноважень суду при вирішенні справи, встановлених у статті 245 КАС України, оскільки вважає, що на сьогодні немає окремого нормативно-правового акта (Закону України "Про Президента України"), яким регламентовано обсяг прав та зобов`язань Президента України.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 лютого 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із вказаною ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною й такою, що порушує його права та свободи, визначені статтями 8, 19, 38, 55, 124, 127 Конституції України, статтею 8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, статтями 1, 6, 13, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статтями 1-7, 19, 31, 33, 34, 43, 170, 241-246, 248 КАС України, статтями 2, 5, 7, 8, 18, 31, 32, 36, 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також порушує норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд оскаржуваною ухвалою фактично відсторонився від виконання своїх конституційних повноважень як орган судової влади в Україні та відмовився виконувати норму КАС України, а саме пункт 6 частини першої статті 170 цього Кодексу, яка зобов`язує суд у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначила цю справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України з огляду на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають участі сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач є фізичною особою, яка просить установити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - Президента України, тому компетенційного спору в розумінні КАС України між сторонами немає, що унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. У зв`язку з викладеним представник Президента України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про необґрунтованість відзиву нормами матеріального та процесуального права, що, на його думку, не спростовує доказів, а також позовних та апеляційних вимог позивача, а, навпаки, вказує на законну, повну й обґрунтовану позицію скаржника в його апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду керувався тим, що цей позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач заявив вимоги з приводу наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у Президента України як суб`єкта владних повноважень, вирішення яких можливе виключно у спорі між суб`єктами владних повноважень (компетенційному спорі).
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з таких міркувань.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Президента України (пункт 2 частини першої).
Згідно із частиною четвертою статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: визнати акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов`язати Президента України вчинити певні дії; застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Отже, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
Проте в заяві, поданій на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 зазначив, що він не оскаржує рішень, дій чи бездіяльності Президента України, що на підставі наведених вище положень частини четвертої статті 22, частин першої та четвертої статті 266 КАС України унеможливлює розгляд заявлених ним вимог Верховним Судом як судом першої інстанції.
Натомість у вказаній заяві ОСОБА_1 просить суд установити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні відповідно до повноважень суду при вирішенні справи, встановлених у статті 245 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;