Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 757/68957/17-ц
провадження № 61-7848св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки і піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року у складі судді: Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки і піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та відібрання дитини від батька.
Позов мотивований тим, що відносини між сторонами припинилися, у зв`язку із постійним фізичним та психологічним насиллям з боку відповідача стосовно позивача у присутності дітей, патологічними ревнощами та агресивною поведінкою відповідача, що змусило позивача залишити спільне місце проживання та разом з дітьми, які є малолітніми, проживати у своїх батьків.
Незважаючи на характер особистих стосунків з відповідачем, позивач вважала і досі дотримується думки, що батько і діти повинні спілкуватися, він має право брати участь у їхньому вихованні та житті в цілому. Тому з метою мінімізації травматичного впливу на дітей, максимально дозволяла їх спілкування, матері і сестри відповідача з дітьми. Відповідач вільно і часто забирав дітей до себе додому з ночівлею. Проте у серпні 2017 року відповідач, коли позивач мала забрати дітей після їх зустрічі, повідомив, що дітей не поверне, і, якщо позивач хоче проживати з дітьми, вона повинна повернутися до нього. Між сторонами стався конфлікт, під час якого діти висловилися про бажання піти з матір`ю, після чого відповідач, погрожуючи самогубством, почав бігти від них. Коли син ОСОБА_3 наздогнав батька, щоб заспокоїти його, відповідач заявив, що більше не відпустить сина до матері.
ОСОБА_1 вказувала, що мають місце постійні погрози відповідача вистежити її з дочкою і забрати її, сина відповідач настроює проти мами. Тобто фактично відповідач утримує сина як заручника, оскільки дитина, переконана батьком, що якщо він буде жити з татом, мама повернеться і вони всі будуть жити разом, як колись. Позивач зазначала, що любить своїх дітей, завжди приділяла і приділяє їм максимум материнської турботи, любові та уваги, вона не має шкідливих звичок, веде добропорядний спосіб життя, має самостійний заробіток, що дає можливість утримувати себе та дітей, забезпечена житлом, у якому створено всі умови для їхнього проживання.
ОСОБА_1 просила:
визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю;
відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 та передати його матері.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, позов задоволено.
Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Відібрана малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_2 та передано матері ОСОБА_1 та допущено негайне виконання рішення у цій частині. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Батьки відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, мають стабільний дохід, діти є прихильними до обох батьків та хочуть щоб вони були разом, однак, з урахуванням взаємовідносин батьків, складу характеру батька, а також вік, психологічний стан та потребу обох дітей у взаємному спілкуванні, саме мати може створити належні умови для виховання та розвитку малолітніх дітей сторін. З урахуванням віку дітей - вісім та п`ять років, та потребу дитини такого віку, незалежно від її статі, саме у материнській турботі, що пов`язана з питаннями харчування, гігієни тощо і готовність та можливість матері забезпечити таку турботу, включаючи допомогу у навчанні, апеляційний суд вказав, що у цьому випадку немає виключних обставин, які б дали підстави розлучити дітей зі своєю матір`ю, а особливо неприпустимо розлучити дітей між собою. Тому спільне проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зі своєю матір`ю відповідає інтересам дітей. Старший син сторін ОСОБА_3 повинен бути відібраний від батька та переданий матері. Така дія є виправданою для возз`єднання ОСОБА_3 із сестрою ОСОБА_5 та забезпечення нормального життя, здоров`я і морального виховання дитини. Передача ОСОБА_3 матері та його возз`єднання із сестрою самі по собі не є перешкодою для батька дітей, ОСОБА_2, у спілкуванні з дітьми, їх вихованні та утриманні.
При відхиленні доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції, вирішуючи справу не з`ясував думку дитини, апеляційний суд вказав, що за висновком психологічного обстеження № 167 від 14 грудня 2017 року у малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визначений нестабільний емоційний стан та емоційна прив`язаність як до батька так і до матері, визначене внутрішнє бажання дітей підтримати та об`єднати батьків, мати можливість бачитися та спілкуватися з ними. Думка дітей з цього питання та їх бажання бути разом відомі суду з результатів психологічного обстеження. Отже, у цьому випадку діти є вислуханими та висловили свою думку в ході психологічної роботи з ними. Психологами встановлено, що унаслідок конфлікту батьків діти знаходяться у нестабільному емоційному стані та підтримують сторону одного з батьків з ким на даний час живуть. Водночас, діти мають внутрішнє бажання об`єднати батьків. Тому враховуючи наведені висновки психологічного обстеження, вік дітей та їх емоційний стан, суд доходить висновку, що ситуація, яка розлучила їх не тільки з одним із батьків, а й між собою, є дуже складною та психологічно травмуючою для дітей. Додатковий допит дітей судом, зокрема, старшого сина сторін ОСОБА_3, - це лише додаткове небажане психологічне навантаження на дитину. Крім того, ураховуючи положення частини третьої статті 171 СК України, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Аргументи учасників справи
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а тому посилання судів на положення декларації є необґрунтованим. Вказує, що суди не досліджено умови в яких мешкатимуть діти, не врахували думку сина, який виявив бажання проживати із батьком, не врахували, що позивач не має власного житла, що буде шкодити інтересам дітей.
Зазначає, що суди неправильно застосували статтю 170 СК України, оскільки відібрання дитини можливе лише тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні і суди не встановили чи ухиляється батько від виконання своїх обов`язків.
У червні 2019 року ОСОБА_2 надав додаткові пояснення од касаційної скарги, в яких зазначає, що згідно висновку за результатами психодіагностичного обстеження фахівцем зазначено про недоцільність відібрання дитини від батька до матері. Вказує, що суди неправильно застосували статтю 170 СК України до спірних відносин. Вважає, що при визначенні місця проживання ОСОБА_3 суди не врахували його інтереси.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року справа призначена до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час подання позову перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому народилися син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наприкінці 2017 року стосунки у сторін погіршилися, що призвело до припинення подружніх відносин, сторони почали жити окремо один від одного.
29 листопада 2017 року сторонами укладено договір про надання соціальної послуги посередництва (медіації), метою якого було збереження родини та спілкування з дітьми, однак досягнення мети його проведення, як і будь-яких позитивних результатів, процес медіації сім`ї не дав.
Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування 26 квітня 2018 року під час розгляду справі надала висновок про визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5, згідно з яким рекомендує визначити місце проживання дітей разом з матір`ю.
У висновку від 26 квітня 2018 року вказано, що за запитом служби у справах дітей спеціалістами Міського центру дитини здійснено психологічне обстеження дітей, з метою визначення ознак психологічного насильства з боку батьків, вивчення стану дітей та інших супутніх питань. За наслідком роботи видано відповідний висновок від 14 грудня 2017 року № 167, у якому рекомендовано батькам скористатися сімейною медіацією, враховуючи міцну прив`язаність дітей один до одного, не допустити їхнього роз`єднання. Твердження ОСОБА_2 щодо проявів будь-якого насильства з боку матері по відношенню до дітей не підтвердилися, відомості про негативний вплив батьків на дітей від установ та організацій не находили. Спеціалістами служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації проведено обстеження умов проживання батьків та дітей. Позивач проживає разом з донькою у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, де їй відведено окрему ізольовану кімнату, у якій дітям створено необхідні умови, як і встановлено працівниками служби: для виховання, розвитку, відпочинку, харчування дітей, позивач отримує фінансовий дохід.
Відповідач згідно висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 26 квітня 2018 року, мешкає разом з сином за адресою: АДРЕСА_4, де дитині відведено окрему ізольовану кімнату, у якій також створено належні умови для навчання, виховання та розвитку. Діти зареєстровані у передбаченому законом порядку діти за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до висновку № 167 від 14 грудня 2017 року психологічного дослідження малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за результатами проведеного психологічного обстеження у дітей сформована емоційна прив`язаність до мами та батька, а особливо - прив`язаність між собою. У ОСОБА_5 та ОСОБА_3 визначена незадоволена потреба у спокої та підтримці обох батьків, присутнє відчуття страху та небезпеки, незважаючи на позитивне ставлення та турботу батьків про них. Обоє дітей підтримують сторону одного з батьків, з ким, на даний час, живуть, тому в своїх роботах ігнорують або тримають дистанцію до іншого з батьків. Проте за результатами роботи визначене внутрішнє бажання підтримати та об`єднати батьків, мати можливість бачитися та спілкуватися з ними.
04 грудня 2017 року під час зустрічі дітей між собою було визначено позитивну спрямованість у взаємовідносинах ОСОБА_5 та ОСОБА_3 : брат подарував їй іграшки, квіти, дівчинка щиро раділа подарункам, посміхалася брату та розмовляла з ним. ОСОБА_3, як старший, розпитував сестричку, куди вона ходить в садочок, що робить вдома, хотів, щоб ОСОБА_5 пішла з ними. Під час зустрічі батька з донькою, ОСОБА_5 була напружена, не віталася та не підходила до нього, проте, згодом заспокоїлася та впевнилася в безпеці, почала поглядати та слухати батька, зраділа та обняла його, вилізла на руки. ОСОБА_3 занадто переживав перед зустріччю з мамою, відмовлявся, був напружений, спочатку мовчав, зовсім не реагував на маму, сидів на одному місці. Коли ОСОБА_5 поділилася своєю радістю та показала свої подарунки, ОСОБА_3 став сміливішим, показав, як працює іграшка заводна, почав тихо розмовляти з мамою. Батько мав намір зустрітися з мамою або ж піти разом додому, проте, мати відмовилася з ним спілкуватися та зустрічатися. Тому після спільної зустрічі ОСОБА_5 попрощалася з батьком та пішла з мамою, запрошуючи батька зустрітися. ОСОБА_3 мав бажання взяти з собою ОСОБА_5, тому з мамою попрощався хоч і спокійно проте, більш офіційно. Як висновок: у малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зазначений нестабільний емоційний стан; у дітей визначена емоційна прив`язаність як до батька, так і до матері; батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 беруть участь у вихованні кожної дитини окремо, чим створюють суперечності між собою, зумовлюють дестабілізацію та дискомфорт для дітей, залучають малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до конфлікту та вирішення особистих проблем, що негативно впливає на їх розвиток та стан здоров`я.
Враховуючи результати психологічної роботи з дітьми рекомендовано: батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скористатися сімейною медіацією з метою налагодження конструктивної комунікації між собою для вирішення питань, пов`язаних з вихованням та навчанням дітей; враховуючи міцну прив`язаність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 між собою, не припустити їхнього роз`єднання.
У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.