Постанова
Іменем України
04 липня 2019 року
м. Київ
справа № 264/2471/17
провадження № 61-12459св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Маріупольська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Донецької області Бедненко Сергій Валерійович,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Маріупольської міської ради на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Мирошниченка Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2017 року Маріупольська міська радазвернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Донецької області Бедненко С. В., про визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Маріупольська міська радапосилалася на те, що судовим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року було скасовано заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, 05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подарувала зазначену нежитлову будівлю ОСОБА_2, не повідомивши обдаровуваного та нотаріуса про те, що втратила право власності на предмет договору, чим ввела їх в оману та мала на меті приховати факт неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на подароване майно. Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір дарування від 05 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 4558, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 жовтня 2010 року, індексний № 31732842, стягнути на користь місцевого бюджетуз ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах суму сплаченого судового збору.
В запереченні на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Маріупольської міської ради від 20 грудня 2011 року № 6/14-1449 затверджено проект землеустрою та надано їй із земель житлової та громадської забудови в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0017 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1 . 25 липня 2014 року вона отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю площею 28,3 кв. м за вказаною адресою. За цією ж адресою на підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 червня 2015 року № 6/49-5479 їй надано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2 . Вона не порушувала прав Маріупольської міської ради на розпорядження землями, оскільки рішення про надання земельної ділянки в оренду є чинним. Позивач не визначився з характером порушення, способом захисту свого права, з правовими нормами, що регулюють спірні правовідносини та заявив позов з двох взаємовиключних підстав. Договір дарування від 05 жовтня 2016 року укладено в письмовій формі, нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі прав на нерухоме майно, а та обставина, що рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року було скасовано рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року, не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не був стороною оспорюваного договору дарування, посилався на взаємовиключні правові підстави визнання правочину недійсним та не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 умисно ввела в оману ОСОБА_2, а також того, що сторони правочину діяли за спільним умислом, спрямованим на вчинення фіктивного правочину. Відповідач набула право власності на предмет договору дарування не за судовим рішенням, а на підставі свідоцтва про право власності, тому посилання позивача на те, що на момент вчинення правочину ОСОБА_1 не мала права власності на спірне нерухоме майно, є безпідставними. Позивач не визначився з характером порушення, способом захисту свого права, з правовими нормами, що регулюють спірні правовідносини, не надав доказів на підтвердження фактичних та правових підстав недійсності правочину та не довів факту порушення, невизнання або оспорювання його цивільних прав чи інтересів.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу Маріупольської міської ради відхилено. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Позивачем не доведено порушення його прав чи законних інтересів оспорюваним договором і доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2018 року Маріупольська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 самочинно встановила торговельний павільйон на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, після чого незаконно отримала технічний паспорт та оформила право власності. Внаслідок цього Маріупольська міська рада позбавлена можливості в повному обсязі володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою. Суди не врахували, що у випадку невизнання рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за вказаною адресою вона б не могла здійснити реконструкцію об`єкта нерухомості та отримати свідоцтво про право власності на нього. На час укладення оспорюваного договору дарування від 05 жовтня 2016 року права власності першого набувача ОСОБА_1 не існувало, оскільки рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року про визнання за нею права власності на нежитлову будівлю скасовано судовим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року.У позовній заяві Маріупольська міська рада чітко визначилася з позовними вимогами та посилаючись на положення статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила визнати недійсним договір дарування від 05 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 4558, на підставі статті 215 ЦК України як такий, що укладений з порушенням частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області.
29 травня 2018 року справу № 264/2471/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Судами встановлено, що рішенням Маріупольської міської ради від 20 грудня 2011 року № 6/14-1449 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0017 га, кадастровий номер НОМЕР_1,за адресою: АДРЕСА_1 .
27 лютого 2012 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної ділянки.
20 серпня 2013 року ОСОБА_1 подала до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Донецької області декларацію про початок виконання будівельних робіт, реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, після закінчення яких надала до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану 16 червня 2014 року, та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
05 жовтня 2016 року між відповідачами було укладено договір дарування нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Донецької області Бедненком С. В., згідно з яким дарувальник ОСОБА_1 передала у власність обдаровуваного ОСОБА_2 нежитлову будівлю (торговельний павільйон) літера А-1, А 1-1 загальною площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи свою заінтересованість в результатах оспорювання вказаного вище договору дарування, позивач посилався на те, що зазначеним правочином порушуються його права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою,на якій ОСОБА_1 самочинно встановила торговельний павільйон.
Предметом спору у цивільній справі № 2-7615/10, на судові рішення в якій посилається позивач, був об`єкт самочинного будівництва, тоді як предметом оспорюваного договору є нежитлова будівля, що належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 25 липня 2014 року за № НОМЕР_3.
З наданої позивачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 набула права власності на нежитлову будівлю - торговельний павільйон площею 12,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року у справі № 2-7615/10, 25 липня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 28,3 кв. м за цією ж адресою на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 липня 2014 року № НОМЕР_3, а право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю площею 28,3 кв. м за цією адресою зареєстровано на підставі договору дарування від 05 жовтня 2016 року.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.