Постанова
Іменем України
04 липня 2019 року
м. Київ
справа № 465/2463/16-ц
провадження № 61-31716св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Комунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" на рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року у складі судді Гулієвої М. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, доКомунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" (далі - КЗ ЛОКПЛ) про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час простою, посилаючись на те, що з 16 березня 1992 року вона працювала молодшою медичною сестрою психіатричного туберкульозного відділення № 17 КЗ ЛОКПЛ. Наказом від 07 квітня 2016 року її звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці. Даний наказ вона вважала незаконним та безпідставним, оскільки для можливості застосування даної правової норми при її звільненні відповідачем було видано наказ від 01 лютого 2016 року № 54 "Про оголошення простою в 17-у психіатричному туберкульозному відділенні КЗ ЛОКПЛ". Відповідач зобов`язаний був за 2 місяці попередити про зміну істотних умов праці та перевести її в інше відділення, однак не зробив цього. Також відповідачем було видано наказ від 02 лютого 2016 року № 59 "Про оптимізацію ліжкового фонду, структури КЗ ЛОКПЛ та скорочення штатної чисельності працівників", відповідно до якого з 08 квітня 2016 року ліквідовувалося психіатричне туберкульозне відділення № 17, скорочувалося 50 ліжок цього відділення та чисельність працівників відділення на 22 одиниці. При звільненні не враховано її переважне право на залишення на роботі, не отримано згоди профспілкової організації, членом якої вона є, не запропоновано іншої роботи. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- скасувати наказ від 07 квітня 2016 року № 197 про звільнення її з посади молодшої сестри медичного стаціонару 17-го відділення КЗ ЛОКПЛ;
- скасувати наказ від 01 лютого 2016 року № 54 "Про оголошення простою в 17-му психіатричному туберкульозному відділенні КЗ ЛОКПЛ";
- скасувати наказ від 02 лютого 2016 року № 59 "Про оптимізацію ліжкового фонду, структури КЗ ЛОКПЛ та скорочення штатної чисельності працівників";
- поновити її на посаді сестри медичного стаціонару 17-го відділення КЗ ЛОКПЛ;
- стягнути з КЗ ЛОКПЛ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 лютого 2016 року до дня поновлення на роботі та за час незаконно оголошеного простою в розмірі 53 969,61 грн.
В запереченні на позовну заявуКЗ ЛОКПЛ зазначив, що позивача було повідомлено про наступне вивільнення в установлені законом строки, запропоновано всі вакантні посади, але вона не надала письмової згоди на переведення, тому була звільнена із займаної посади з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України. Заява позивача від 12 лютого 2016 року про її переведення до "новоствореного 17 відділення" не підлягала задоволенню, оскільки такого відділення не існувало та не існує. Згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 не вимагалася та не надавалася, оскільки вона не була його членом.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року позов задоволено частково. Скасовано наказ від 07 квітня 16 року № 197, виданий виконуючим обов`язки головного лікаря КЗ ЛОКПЛ, в частині звільнення із займаної посади молодшої медсестри палатної 17 відділення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри палатної 17 відділення КЗ ЛОКПЛ. Стягнуто з КЗ ЛОКПЛ накористь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 43 127,60 грн. Відповідно до статті 235 КЗпП України допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу в сумі 4 013,61 грн. Стягнуто з КЗ ЛОКПЛ судовий збір в дохід держави в сумі 1 102,40 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 була повідомлена про зміни в організації виробництва і праці, наступне вивільнення, однак відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про персональне повідомлення позивача про всі вакантні посади, наявні в КЗ ЛОКПЛ в період з 02 лютого 2016 року по день її звільнення, а також доказів про відмову ОСОБА_1 від таких посад. Оскільки звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, наказ від 07 квітня 2016 року № 197 в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади підлягає скасуванню з поновленням її на роботі. Трудовим законодавством не передбачено права суду перевіряти доцільність скорочення чисельності і штату працівників, власник або уповноважений ним орган має право на свій розсуд вносити зміни у штатний розпис, тому суд дійшов висновку, що вимога про скасування наказу від 02 лютого 2016 року № 59 "Про оптимізацію ліжкового фонду, структури КЗ ЛОКПЛ та скорочення штатної чисельності працівників" не підлягає задоволенню. Виходячи з довідки про доходи від 17 жовтня 2016 року, середньоденний заробіток позивача становить 157,40 грн, а середньомісячний - 4 013,61 грн, тому на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за 274 дні в розмірі 43 127,60 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу КЗ ЛОКПЛ відхилено. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2017 року КЗ ЛОКПЛ подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, і порушення норм процесуального права, зокрема статей 57, 59, 60, 214 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), просило скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга КЗ ЛОКПЛ мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не дали належної правової оцінки зібраним доказам, дійшли помилкових висновків про наявність підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі. Відповідач неодноразово в період з 02 лютого по 07 квітня 2016 року повідомляв ОСОБА_1 про наявні вакантні посади, однак позивач відмовилася від цих пропозицій. Державна установа зазнала дискримінації з боку судової влади України, оскільки судами попередніх інстанцій порушено засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та надано позивачу перевагу перед відповідачем за ознаками статі, віку, соціального походження та майнового стану.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду міста Львова, зупинено виконання рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2019 року справу № 465/2463/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала молодшою медичною сестрою у психіатричному туберкульозному відділенні № 17 КЗ ЛОКПЛ з 16 березня 1992 року.
Відповідно до протоколу зборів працівників 17 відділення КЗ ЛОКПЛ від 28 грудня 2015 року завідувач 17 відділення повідомив, що у відділенні перебуває 4 пацієнти, які в наступні дні будуть виписані або переведені в інші відділення.
Згідно з актом від 01 лютого 2016 року на момент перевірки у 17 відділенні на 50 ліжок повністю відсутні пацієнти профілю захворювання на туберкульоз, працівники відділення не завантажені роботою.
Наказом в. о. головного лікаря КЗ ЛОКПЛ Маланчук А. З. від 01 лютого 2016 року № 54 з 01 лютого 2016 року у 17 психіатричному туберкульозному відділенні оголошено простій.
Наказом в. о. головного лікаря КЗ ЛОКПЛ Маланчука А . З. від 02 лютого 2016 року № 59 вирішено ліквідувати з 08 квітня 2016 року психіатричне туберкульозне відділення № 17 КЗ ЛОКПЛ та скоротити в мережі ліжкового фонду КЗ ЛОКПЛ 50 ліжок цього відділення, а також скоротити чисельність працівників у зв`язку із ліквідацією відділення.
Позивач була попереджена про наступне звільнення, про що свідчить її підпис на цьому наказі, факт такого попередження нею не заперечувався.
Наказом від 07 квітня 2016 року № 197 "Про звільнення працівників лікарні" ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з 08 квітня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з оптимізацією ліжкового фонду та скороченням чисельності працівників.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.