ПОСТАНОВА
Іменем України
04 липня 2019 року
Київ
справа №806/2134/16
адміністративне провадження №К/9901/30162/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (суддя Капинос О.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року (судді Бучик А.Ю., Франовська К.С., Шевчук С.М.) у справі № 806/2134/16 за позовом Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року ДФС звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 04 жовтня 2016 року ВП № 51515216 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог ДФС зазначала, що у встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №51515216 від 30 червня 2016 строк позивач добровільно виконав рішення суду у справі № 806/5359/15. При цьому, про виконання судового рішення позивач повідомив державного виконавця. Проте, всупереч цьому, відповідач прийняв постанову про стягнення виконавчого збору від 04 жовтня 2016 року.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, позовні вимоги ДФС задовольнив.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник Департаменту ДВС зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про добровільне виконання ДФС судового рішення, оскільки у постанові про відкриття виконавчого провадження встановлений строк для добровільного виконання до 07 липня 2016 року, а рішення виконане 08 липня 2016 року шляхом перерахуванням державною казначейською службою коштів на рахунок стягувача. Крім того, про виконання судового рішення боржник повідомив державного виконавця лише 20 жовтня 2016 року. При цьому, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ту обставину, що в листі від 05 липня 2016 року ДФС посилається на платіжне доручення від 08 липня 2016 року. Тобто, цим листом боржник надав недостовірну інформацію. Суди не проаналізували норми Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку у справі.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 червня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу Департаменту ДВС передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
31 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 549/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 30 червня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51515216 на виконання виконавчого листа від 02 червня 2016 року, виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 806/5359/15, яким зобов`язано ДФС подати до Головного управління Державної казначейської служби в Житомирській області узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість з урахуванням висновку про відшкодування ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" податку на додану вартість за серпень 2015 року у сумі 1 600 000,00 грн.
Вказаною постановою боржнику надано строк до 07 липня 2016 року для добровільного виконання рішення суду.
Постанову про відкриття виконавчого провадження ДФС отримала 04 липня 2016 року.
Листом від 29 червня 2016 року № 564/20.1/10 державний виконавець направив на адресу ДФС вимогу про виконання виконавчого листа, виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 806/5359/15, та про необхідність повідомити відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС протягом п`яти робочих днів про його виконання.
04 жовтня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС, за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин, винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2040,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем неправомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 04 жовтня 2016 року, оскільки боржником самостійно, у встановлений строк, рішення суду виконано у повному обсязі.
Верховний Суд вважає правильними такі висновки судів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.