Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 759/501/17
провадження № 61-14554св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. за реєстровим № 2712. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного договору відповідач зобов`язалася надавати їй грошову допомогу в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, допомагати в придбанні лікарських засобів, продуктів харчування, тощо. Однак, відповідач належним чином не здійснює за нею догляд, не сплачує вчасно грошові кошти, телефонує не більше двох разів на місяць, відвідує лише раз на місяць, натомість її доглядають соціальний працівник та друзі.
Вона зверталася до відповідача з проханням про збільшення грошового забезпечення у зв`язку із підвищенням цін на ліки, продукти харчування та комунальні послуги, але отримала відмову.
Також позивач зазначала, що передала на тимчасове зберігання відповідачу грошові кошти у сумі 1 000 євро та деякі сімейні прикраси, однак на її вимогу відповідач їх не повертає.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, відповідач належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання відповідно до умов укладеного договору, а позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, тому відсутні підстави для розірвання цього договору.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано оцінки її доводам щодо неналежного виконання відповідачем обов`язків, визначених договором довічного утримання. Зокрема, у зв`язку зі збільшенням у 2016 році цін на ліки, продукти харчування, комунальні платежі, відповідач відмовила їй у збільшенні суми відповідного матеріального утримання. Належний її догляд забезпечує соціальний працівник та друзі. Крім того, набувач неодноразово порушувала строки та умови договору щодо сплати сум матеріального утримання, сплачувала його в меншому розмірі, ніж це передбачено договором, а за листопад 2013 року взагалі не сплатила. Це підтверджується довідками ПАТ КБ "ПриватБанк" від 30 травня 2017 № RЗЕР-S4КО-FОGК-АААТ та № МА21-9КGG-67GЕ-М0ІВ. Також суди не взяли до уваги інформацію, яка міститься в листі від 17 травня 2017 року, в якому відповідач визнала факт, що отримала від неї на зберігання 1 000,00 євро та безпідставно на її вимогу не повертає.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відзив на касаційну каргу не надходив.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 02 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. (а. с. 5-6 т. 1).
Відповідно до пункту 1.1 договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічним доглядом.
Сторони погодили, що утримання ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 повинно бути у вигляді щомісячного надання грошової суми у розмірі не менше 3 000,00 грн, допомоги в придбанні лікарських засобів на підставі виданих лікарями рецептів, продуктів харчування, тощо.
Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.