Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 184/318/15-ц
провадження № 61-13533св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Штелик С. П.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року у складі судді
Томаш В. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2, правонастуником якого є ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_3,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2013 року в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області у відділенні публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) позивач відкрив на своє ім`я депозитний рахунок № НОМЕР_1, на який поклав особисті кошти в розмірі 89 878,09 грн, вносив додаткові кошти, збільшуючи депозит, та знімав нараховані відсотки. У зв`язку з похилим віком та погіршенням стану здоров`я позивача в червні 2014 року оформив на свою дочку ОСОБА_3 електронну довіреність з метою зняття коштів з депозитного рахунку, які вона повинна була знімати за його згодою та передавати йому. Позивач дав усну вказівку відповідачці про те, щоб вона
02 липня 2014 року зняла з його депозитного рахунку № НОМЕР_1 всі кошти та передала йому, однак в подальшому відповідач стала уникати розмови про депозит. Після поліпшення стану здоров`я, позивач пішов до банку та дізнався, що 02 липня 2014 року відповідач на підставі електронної довіреності зняла з його депозитного рахунку всі кошти в розмірі 101 480,52 грн, які утримує у себе та відмовляється повертати. Вказаними незаконними діями відповідача йому було завдано не тільки матеріальних збитків, але сильних душевних страждань.
У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальні збитки у розмірі 101 480,52 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 000,00 грн та судові витрати у справі.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1, до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1, не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту протиправного заволодіння та розпорядження відповідачем грошовими коштами, знятими нею з депозитного рахунку, відкритого на ім`я позивача, за електронною довіреністю. Також є недоведеним той факт, що ОСОБА_3 брала на себе зобов`язання щодо повернення спірних коштів позивачу, тому підстав длязадоволення позову про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди не має.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуальногоправа, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно того, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надав відповідачу жодного права на розпорядження спірними коштами, які уповноважив її зняти з рахунку та передати йому. Також судами неправильно застосовано положення частини першої статті 1000 та статті 1006 ЦК України, оскільки на підставі цих норм відповідач повинна була всі зняті нею кошти з депозитного рахунку позивача передати в той же день останньому, однак цього не зробила. Також, суди необґрунтовано взяли до уваги покази свідків стосовно того, що ОСОБА_2 хотів передати у власність сина ОСОБА_1 житловий будинок, а дочці ОСОБА_3 віддати замість Ѕ частини подарованого сину будинку грошові кошти, які знаходились на його депозитному рахунку.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_3, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з цими судовими рішення. Також звертає увагу на те, що дійсно її батько ОСОБА_2 надав її електронну довіреність на зняття його коштів з депозитного рахунку ПАТ КБ "ПриватБанк", зокрема щодо розпорядження цими коштами на власний розсуд, тобто він самостійно надав згоду на отримання нею спірних коштів і ні разу за вісім місяців не говорив, щоб вона ці кошти йому повернула. Вказує, що видана на її ім`я електронна довіреність батьком не скасовувалась. Крім того, звертає увагу на ту обставину, що 01 липня 2013 року батько ОСОБА_2 склав на її ім`я заповіт про те, його грошовий вклад після його смерті він передає їй, як спадкоємцю.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що 01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN25000736170168
(а. с. 44).
06 червня 2014 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 оформлено електрону довіреність № 716199957 на зняття коштів по депозитному рахунку
№ НОМЕР_1 за депозитним договором № SAMDN25000736170168, укладеним 01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк"
(а. с. 43-44).
02 та 03 липня 2014 року ОСОБА_3 на підставі електронної довіреності отримала грошові кошти в касі ПАТ КБ "ПриватБанк".
12 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського МВ ГУ МВС з відповідною заявою щодо самовільного зняття ОСОБА_3 належних йому грошових коштів в ПАТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 61), однак в ході проведення досудового розслідування, після того, як з`ясувалося, що ОСОБА_3 отримала з каси Банку грошові кошти на підставі виданої ОСОБА_2 електронної довіреності, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського МВ з заявою про закриття кримінального провадження, на підставі чого 02 червня 2015 року винесена постанова про закриття кримінального провадження (а. с. 66).
Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 помер, зокрема
14 грудня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 120).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року зупинено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди до залучення правонаступників (а. с. 134).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2016 року відновлено провадження у цій справі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено та залучено його до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди в якості правонаступника позивача ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 196).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).