Постанова
Іменем України
13 червня 2019 року
м. Київ
справа № 444/323/16-ц
провадження № 61-32643св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог та просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість в сумі 468 945,00 грн в порядку суброгації; припинити право власності ОСОБА_2 на частку в земельній ділянці площею 0,2 га на АДРЕСА_1 ; зарахувати її зустрічні вимоги та ОСОБА_2 на суму 233 780,00 грн та зменшити розмір його компенсації в порядку суброгації на її користь до 235 165,00 грн; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 1990 року у відділі РАЦС Львівського міського управління юстиції між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2012 року. За час спільного проживання у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 11 червня 2007 року, вони набули право власності на житловий будинок загальною площею 70 кв. м з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 70 кв. м демонтований. Право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 Проте, згідно з вимогами статей 60, 69-71 СК України та частини другої статті 372 ЦК України земельна ділянка площею 0,2 га на АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, тобто належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. При поділі даної земельної ділянки їхні частки є рівними. Згідно з висновком проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 29 липня 2016 року ринкова вартість 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 233 780,00 грн. Вважає, що має право вимагати припинення права власності ОСОБА_2 на частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 у зв`язку з наступним.
17 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Сведбанк" укладено кредитний договір № 1308/0908/55-007 про надання споживчого кредиту під заставу житлової нерухомості в сумі 50 000,00 дол. США, строком до 17 вересня 2018 року під 12,50 % річних. Кредитний договір ОСОБА_2 уклав не в інтересах сім`ї, а кредитні кошти витратив виключно на власні потреби. На прохання ОСОБА_2 вона поручилася перед банком за належне виконання ним зобов`язань за кредитним договором № 1308/0908/55-007, уклавши з ВАТ "Сведбанк" договір поруки № 1308/0908/55- 007-Р-1 від 17 вересня 2008 року. Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 вересня 2008 року між нею як майновим поручителем, ОСОБА_2 та банком був укладений договір іпотеки № 1308/0908/55-007-7-1, за яким вона та ОСОБА_2 передали банку в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2 .
На початку 2012 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розпався і відповідач переїхав проживати за іншою адресою. На її адресу стали надходити листи від банку, з яких вона дізналася про те, ще ОСОБА_2 не виплачує кредит і має прострочену заборгованість. Розуміючи, що банк може звернути стягнення на предмет іпотеки - належну їй квартиру, вона вимушена була сплачувати кошти банку в рахунок погашення заборгованості, оскільки існувала небезпека втратити право на майно. У період з травня 2012 року по липень 2014 року вона сплатила банку в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором кошти в сумі 18 390,00 дол. США, що з врахуванням курсу НБУ станом на 31 жовтня 2016 року (25,50 грн за 1 долар США) становить 468 945,00 грн. В даному випадку вона виконала обов`язок боржника щодо сплати простроченої заборгованості за кредитним договором без його згоди з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів. Отже з підстав, передбачених частиною третьою статті 528 ЦК України вона набула права кредитора у зобов`язанні ОСОБА_2 перед банком в обсязі, в якому нею було виконане зобов`язання боржника, отже має законні підстави вимагати від ОСОБА_2 сплати боргу в сумі 468 945,00 грн в порядку суброгації.
Предметом даного позову є земельна ділянка на АДРЕСА_1, яка на праві спільної сумісної власності належить їй та ОСОБА_2 . За правилами статті 70 СК України при поділі даної земельної ділянки вона та ОСОБА_2 претендують на виділ в натурі по 1/2 її частини. Вважає, що в даному випадку спір може бути вирішений шляхом припинення права власності ОСОБА_2 у спірній земельній ділянці, оскільки таке припинення не завдасть істотної шкоди його правам та інтересам, а також буде мати своїм наслідком зменшення його боргу на суму, еквівалентну вартості його частки у спірній земельній ділянці. Припинення права на частку у спірній земельній ділянці не завдасть істотної шкоди ОСОБА_2 та членам його сім`ї, оскільки протягом тривалого часу, більше п`яти років, він не використовує земельну ділянку, не проводить на ній будівництво, не вирощує на ній сільськогосподарську продукцію, або в будь-яких інших цілях.
Крім того, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 та 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Зважаючи на наявність непогашених боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед нею, вважає, що невнесення нею вартості припинюваної частки на депозитний рахунок суду в даному випадку не буде суперечити вимогам частини другої статті 365 ЦК України, не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 Отже сума зарахування є рівною вартості частки ОСОБА_2 у спірній земельній ділянці, а розмір його заборгованості перед нею підлягає зменшенню саме на цю суму.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відсутні правові підстави для стягнення боргу з ОСОБА_2, припинення його права на частку у спільному майні шляхом компенсації вартості цієї частки за рахунок його боргу через зарахування однорідних зустрічних вимог та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що вона набула право кредитора у зобов`язанні ОСОБА_2 перед банком в обсязі, в якому нею було виконане зобов`язання боржника, отже є достатні законні підстави вимагати від ОСОБА_2 сплати боргу в сумі 468 945,00 грн в порядку суброгації. Крім того, судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положень статей 365 ЦК України, оскільки земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя та припинення права відповідача на частку у спільній земельній ділянці не завдасть істотної шкоди його правам та інтересам, оскільки протягом тривалого часу, більше п`яти років, він не використовує земельну ділянку, не проводить на ній будівництво, не використовує її для вирощування сільськогосподарської продукції, або в будь-яких інших цілях, та має іншу нерухомість. Згідно з висновком проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 29 липня 2016 року ринкова вартість 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 233 780,00 грн. Непогашені боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед нею складають 468 945, 00 грн. Отже сума зарахування є рівною вартості частки ОСОБА_2 у спірній земельній ділянці, а розмір його заборгованості перед нею підлягає зменшенню саме на цю суму.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 14 липня 1990 року у відділі РАЦС Львівського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Шлюб розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2012 року.