Постанова
Іменем України
01 липня 2019 року
м. Київ
справа № 500/1892/15-ц
провадження № 61-32580св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фермерське господарство "Стоянов А. А.",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Фермерського господарства "Стоянов А. А." на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2017 року у складі судді Грубіян Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Стоянов А. А." (далі - ФГ "Стоянов А. А.", Господарство) про визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 5,35 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області. 01 вересня 2014 року між нею та Фермерським господарством "Дінекс-Агро" (далі - ФГ "Дінекс-Агро") було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 років. Під час проведення державної реєстрації вказаного правочину вона дізналася про існування договору оренди землі від 04 січня 2011 року, який нібито був укладений між нею та ФГ "Стоянов А. А.". Однак підпис в договорі виконано не нею і її волевиявлення на укладення цього правочину було відсутнє. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 04 січня 2011 року між нею та ФГ "Стоянов А. А.", зареєстрований державним реєстратором 16 жовтня 2014 року.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки б/н, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий 04 січня 2011 року ФГ "Стоянов А. А." та зареєстрований 16 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області Жековим Ю. М. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в ОСОБА_1 було відсутнє вільне волевиявлення на укладення спірного правочину з ФГ "Стоянов А. А.", що підтверджується встановленими судом обставинами. Зокрема, ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року та в акті приймання-передачі до нього виконано не позивачем, а іншою особою. Зазначена ухвала постановлена відповідно до статті 146 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), за наслідками ухилення відповідача від участі в експертизі, а саме: ненадання ним оригіналу договору оренди землі та оригіналу акта приймання-передачі земельної ділянки, що унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ФГ "Стоянов А. А." відхилено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2017 року ФГ "Стоянов А. А." подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що неподання ФГ "Стоянов А. А." оригіналів договору оренди землі та акта приймання-передачі земельної ділянки обумовлене їх втратою, що виключає ухилення Господарства у наданні необхідних для проведення експертизи документів. Таким чином, місцевий суд безпідставно визнав факт, для з`ясування якого була призначена почеркознавча експертиза
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31 травня 2018 року справу № 500/1892/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,35 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.
За договором оренди землі від 04 січня 2011 року, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 передала, а ФГ "Стоянов А. А." прийняло у платне користування належну позивачу на праві власності земельну ділянку строком на 10 років.
16 жовтня 2014 року право оренди земельної ділянки за вказаним Договором зареєстровано Реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV).
Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Також судами встановлено, що 01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що спірний договір оренди вона не підписувала і її волевиявлення на укладення цього правочину було відсутнє.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.