Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 727/6399/16-ц
провадження № 61-13119св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2016 року у складі судді Волошина С. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 10 вересня 2012 року він нібито отримав кредит у розмірі 12 572,34 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік від суми залишку заборгованості за кредитом.
Угодою встановлено, що Генеральна угода разом із Умовами та правилами, тарифами складають між банком та клієнтом кредитний договір.
Проте, він не підписував Генеральної угоди, яка з Умовами та правилами становить кредитний договір, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2015 року.
Посилаючись на норми статей 215, 236 ЦК України, а також пункти 6, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5, та на ту обставину, що вільного волевиявлення на укладення даного правочину в нього не було, просив визнати недійсним кредитний договір, укладений у формі Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 10 вересня 2012 року.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 08 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішенні мотивовані тим, що оспорюваний позивачем договір № SAMDN52000067856003 від 10 вересня 2012 року вчинений у формі, встановленій законом. За своїм змістом не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що скріншот екрану із зображенням позичальника з карткою, зроблений 10 вересня 2012 року не може бути належним доказом на підтвердження зобов`язань за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості, а також того, що мало місце волевиявлення на укладення цього договору, тому такий договір є недійсним.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
У частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 10 вересня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від № SAMDN52000067856003, згідно якої позивачу було відкрито картковий рахунок та надано терміновий кредит в сумі 12 572,34 грн на споживчі цілі з кінцевим терміном погашення 31 березня 2013 року (а. с. 6-22).
У пункті 2.1. розділу 2 "Приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт", сторони домовилися, що банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 12 572,34 грн на строк 6 місяців з 10 вересня 2012 року по 31 березня 2013 року, шляхом встановлення кредитного ліміту на картку на споживчі цілі.
Пунктом 2.3 визначено, що для надання послуг банк видає позичальнику платіжну карту згідно з пунктом 2.1. Генеральної угоди.
Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).