ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 червня 2019 року
м. Київ
справа № 198/652/15-ц
провадження № 61-17528св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Фермерське господарство "Зоря", ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Златобанк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Гайдар І. О., та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, остаточно уточненим у червні 2016 року, до Фермерського господарства "Зоря" (далі ?- ФГ "Зоря"), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк"), про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що згідно з договором поруки № 63/25/14-KL/Р-1 від 10 квітня 2014 року є поручителем за кредитними зобов`язаннями ФГ "Зоря", що виникли на підставі укладеного із ПАТ "Златобанк" кредитного договору № 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року.
Крім нього, поручителем за кредитними зобов`язаннями ФГ "Зоря", що виникли із зазначеного договору, є ОСОБА_2 відповідно до укладеного із ним договору поруки № 63/25/14-KL/Р-2 від 10 квітня 2014 року.
У зв`язку з порушенням ФГ "Зоря" своїх зобов`язань з погашення кредиту, 30 січня 2015 року ПАТ "Златобанк" у порядку договірного списання відповідно до пункту 3.1 договору поруки списав із депозитних рахунків ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 925 208,42 гривень.
Цього ж дня ПАТ "Златобанк" і ФГ "Зоря" уклали договір про розірвання кредитного договору № 63/25/14-KL/Р-1 від 10 квітня 2014 року і погодили, що не мають одне до одного претензій щодо виконання зобов`язань за цим договором.
Станом на 30 вересня 2015 року ФГ "Зоря" повернуло ОСОБА_1 4 416 000 гривень, непогашеною залишилася сума у розмірі 5 581 291,36 гривень.
За таких обставин позивач просив стягнути солідарно з ФГ "Зоря" і ОСОБА_2 непогашену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 581 291,36 гривень, а також передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом у розмірі 1 220 477,798 гривень, пеню за прострочення повернення кредита у розмірі 4 556 108,68 і за прострочення повернення процентів у розмірі 445 739,71 гривень. Також просив стягнути з ОСОБА_2 штраф за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором поруки у розмірі 680 176,091 гривень.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року позов задоволено.
Стягнено солідарно з ФГ "Зоря" і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 11 803 617,54 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 5 581 291,36 гривень, заборгованість за процентами - 1 220 477,79 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 4 556 108,68 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 445 739,71 гривень.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф у розмірі 680 176,91 гривень.
Стягнено з ФГ "Зоря" на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 2 992,63 гривень, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 3 340,98 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до ОСОБА_1, який виконав зобов`язання ФГ "Зоря" за кредитним договором, перейшло право вимоги до боржника і другого поручителя щодо погашення кредиту, а також сплати передбачених кредитним договором процентів і пені. Оскільки ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за договором поруки і борг ФГ "Зоря" не погасив, з нього додатково підлягає стягненню передбачений договором поруки штраф.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафу в розмірі 680 176,91 гривень і судового збору у розмірі 3 340,98 гривень, а також в частині стягнення з ФГ "Зоря" судового збору у розмірі 2 992,52 гривень скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 в частині стягнення штрафу. Стягнено з ФГ "Зоря" і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору по 3 166,80 гривень з кожного.
У іншій частині рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_2 позовних вимог про стягнення штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це є порушенням статті 61 Конституції України, так як за порушення зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту із ОСОБА_2 уже стягнено пеню, нараховану згідно з умовами кредитного одговору. З висновками суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 у порядку статті 566 ЦК України перейшли права кредитора у кредитному зобов`язанні, суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2016 року у частині, залишеній без змін апеляційною інстанцією, і рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року у цій же частині скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій у вказаній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що 30 січня 2015 року ПАТ "Златобанк" і ФГ "Зоря" за домовленістю розірвали кредитний договір № 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року, тому позивач не набув прав кредитора у зобов`язанні, оскільки воно припинилося. Також ОСОБА_1 не підтвердив, що після погашення кредитної заборгованості первісний кредитор - ПАТ "Златобанк" - вручив йому документи, що підтверджують обов`язок боржника.
Суди попередніх інстанцій, на думку боржника, безпідставно прийняли до уваги поданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки він містить помилки і є недостовірним.
Вказав, що для встановлення дійсного розміру заборгованості заявив клопотання про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, проте суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, що є обмеженням його процесуальних прав.
Позиція інших учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що розірвання кредитного договору не впливає на обсяг його прав, набутих на підставі частини другої статті 556 ЦК України. Після погашення заборгованості ФГ "Зоря" він набув усіх прав ПАТ "Златобанк" за кредитним договором № 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року, тому має право на стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом і пені за прострочення виконання зобов`язань. Вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, так як відповідне клопотання заявник у суді першої інстанції не заявляв, хоча не був позбавлений такої процесуальної можливості.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 11 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 квітня 2014 року між ПАТ "Златобанк" і ФГ "Зоря" укладено кредитний договір № 63/25/14-KL, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у виді відкличної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 15 000 000 гривень на строк до 8 квітня 2015 року включно.
Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що умовою надання кредитних коштів є, крім іншого, укладення договорів забезпечення із позичальником та/або з будь-якими третіми особами, зокрема, договорів поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Цього ж дня банк уклав з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договори поруки за номерами № 63/25/14-KL/Р-1 та № 63/25/14-KL/Р-2 відповідно.
Згідно з вказаними договорами поручителі зобов`язались відповідати за повне та своєчасне виконання ФГ "Зоря" зобов`язань за кредитним договором № 63/25/14-KL від 10 квітня 2014 року. Сторони погодили, що зобов`язання поручителів перед кредитором є безумовними та для їх виконання ніяких інших умов, крім передбачених договором поруки та кредитним договором, не потребується.
Відповідно до пункту 1.2 договорів поруки поручителі та боржники відповідають перед банком як солідарні боржники, при цьому поручителі відповідають перед банком в тому ж обсязі, що і боржник, в такому ж порядку та строки. Банк має право вимагати виконання боргових зобов`язань частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.
Пунктом 2.1 договорів поруки передбачено, що цими договорами забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо повернення основної суми кредиту, наданого боржнику за кредитним договором, сплати процентів за користування кредитом, застосування підвищеного розміру процентної ставки, сплати неустойки (пені, штрафу) за прострочення виконання зобов`язань та штрафів за нецільове використання кредиту і за невиконання умов кредитного договору.
Сторони погодили, що на дату укладення договору поруки розмір боргових зобов`язань за кредитним договором, забезпечених порукою, становить 15 000 000 гривень (пункт 2.2 договорів поруки).
У випадку невиконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором банк набуває права вимагати від поручителів виконання боргових зобов`язань у повному обсязі чи в їх частині, а також право на договірне списання коштів з рахунків поручителів для виконання боргових зобов`язань в повному обсязі чи в їх частині на розсуд кредитора. Здійснюючи списання коштів з будь-якого поточного та/або вкладного рахунку поручителя, кредитор діє самостійно (без надання поручителем розрахункових документів та заявок) та оформляє відповідний меморіальний ордер (підпункти 3.1.1, 3.1.2, 3.1.2.2, 3.1.2.6 договорів поруки).
Відповідно до пункту 5.3 договорів поруки поручитель у разі виконання ним боргових зобов`язань стає кредитором боржника відносно виконаної таким чином частини боргових зобов`язань.
19 листопада 2014 року ФГ "Зоря" листом повідомило ПАТ "Златобанк" про неможливість сплати заборгованості за кредитом і просило погасити цю заборгованість за рахунок коштів поручителя ОСОБА_1 .
Станом на 30 січня 2015 року заборгованість ФГ "Зоря" за кредитним договором № 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року складала 8 925 208,42 гривень, з них: 8 549 900 гривень - заборгованість за кредитом, 185 169,76 гривень - заборгованість за простроченими процентами, 173 223,30 гривень -заборгованість за поточними процентами, 16 915,36 гривень - пеня за прострочення виконання зобов`язань.
Також судами встановлено, що 30 січня 2015 року ПАТ "Златобанк" списав з депозитних рахунків ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитом грошові кошти на загальну суму 8 908 293,06 гривень, а саме:
- за меморіальним ордером № 809 від 30 січня 2015 року - 32 489,86 гривень;
- за меморіальним ордером № 822 від 30 січня 2015 року - 5 544 033,24 гривень;
- за меморіальним ордером № 832 від 30 січня 2015 року - 155 817,12 гривень;
- за меморіальним ордером № 794 від 30 січня 2015 року - 441 066,40 гривень;
- за меморіальним ордером № 837 від 30 січня 2015 року - 2 734 886,44 гривень.
Цього ж дня ПАТ "Златобанк" уклав з ФГ "Зоря" договір про розірвання кредитного договору № 63/25/14-КL від 10 квітня 2014 року, згідно з яким сторони домовились про розірвання цього кредитного договору з 30 січня 2015 року та погодили, що з вказаної дати не мають одна до одної жодних претензій щодо виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.
З платіжних доручень за номерами 1, 2, 38, 53, 54, 86 суди встановили, що станом на 30 вересня 2015 року ФГ "Зоря" повернуло ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 4 416 000,00 гривень наступними платежами: 24 липня 2015 року - 2 000 000 гривень, 4 серпня 2015 року - 1 000 000 гривень, 7 серпня 2015 року -1 400 000 гривень і 21 серпня 2015 року - 16 000 гривень. Вказані обставини позивач визнає.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 400 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, суди дійшли висновку про те, що, погасивши заборгованість ФГ "Зоря", ОСОБА_1 набув прав вимоги у кредитному зобов`язанні як до боржника ФГ "Зоря", так і до поручителя ОСОБА_2
Проте такі висновки судів першої і апеляційної інстанцій є помилковими.
Відповідно до частини третьої статті 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У випадках укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов`язання, між поручителями не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов`язання (стаття 556 ЦК України), не вправі пред`явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Верховним Судом України у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-745цс15.